У карнавалі історії. Свідчення

Я розбудив Петра, і ми цілу ніч телефонували до всіх, до кого могли. Володя об’явився над ранок. Так, філер намагався стати на заваді зустрічі з журналістом, але це налякало тільки журналіста. Володя збирав матеріал про психушки, він не міг забути того, що побачив на власні очі.

У цей час я особливо зблизився з Григорієм Під’япольським та його дружиною Машею. Їхню родину називали «Гриша-Маша»: вечір у «Гриші-Маші», «Гриша-Маша» розповіли і т. д.

Гриша — член Ініціативної групи, фізик, поет. Ніч суперечки на кухні — марксизм, марксисти, поезія, філософія науки…

Гриша познайомив мене зі своїми друзями, серед них був і Гарик Суперфін. Гарик — ходяча енциклопедія з історії партії, філології, філософії, ГУЛАГу, сучасного й минулого. Про що б ми не заговорили, він уточнював дати, імена, назви книжок і т. д. Про українських в’язнів знав такі подробиці, про які я ніколи й не чув.

Здебільшого така пам’ять позначається на інтелектуальних творчих здібностях. Проте Гарик — цікавий історик, філолог, знавець психології, її основних течій.

У Гриші я ще ближче зійшовся з Віктором Нєкипєловим та Ніною Комаровою, що приїхали з Умані. Боляче було думати, що надійде і їхня черга (що й сталось з Віктором у 73-му році). Із Віктором ми багато обговорювали національні проблеми (на відміну від москвичів, він їх добре знав), проблеми дитячого виховання. Він прохолодно ставився до Фройда, до його пансексуалізму, навколо цих проблем вульгаризації підсвідомості переважно й точилася наша суперечка.

Політика не до душі Нєкипєлову, але неспроможність дихати цією атмосферою брехні й терору, неспроможність мовчати неминуче призводила до самвидаву, протесту, до тюрми. І все-таки звістка про його арешт, яка надійшла до мене у психушку, приголомшила:

— Знову забирають поетів, за чесне слово, за щиру поезію. Та що ж це таке? Пушкіна вбили, Грибоедова змусили виконувати доручення російського імперіалізму й довели до страшної смерті під ударами обурених персів. Смерті… Від самогубства, від сухот, від божевілля, від голоду. Духовні смерті…

Григорій Під’япольський помер, не витримавши нервової напруги боротьби з радянською гиддю.

Гарик Суперфін сидить, голодує за свій талант, за свою пам’ять, яка пам’ятає про мертвих і живих.

Володимир Буковський вмирає з голоду в тюрмі, а його мати благає у всього світу врятувати її сина, який рятував інших людей, увесь світ від тотальної, всеземної психушки — ГУЛАГу[14].

Лежать вірші Віктора Некипелова, сповнені таланту, розуму й любові і які так важко тут опублікувати: кому тут потрібні вірші? А Віктору загрожує новий термін.

*

А з вікна — прекрасна Норвегія, «країна суворих норвежців» (кудись у глибини віків відійшла жорстока мужність їхніх предків — варягів, вікінгів, залишилась спокійна, урівноважена доброта). Озеро, кам’яні виступи, ліс, що трішки нагадує рідні Карпати. І здається, що якби наші люди могли сюди їздити, у Швейцарію, Англію, Францію, побачили б живих людей, таких несхожих національно, але таких близьких загальнолюдськи, то всі ці андропови тут же щезли б, немов лихий сон. Стало б зрозуміло, що все зло Заходу в тисячу разів перебільшене, а своє — у тисячу разів применшене, і що можна жити так само по-людськи, як норвежці.

Норвежці по-справжньому, не на словах люблять свою природу, своїх дітей, свою свободу і добробут. І дискутують у парламенті: рік служби в армії — чи не надто обтяжливо для людини? Намагаються; щоб і цей рік не був перекресленим, зруйнованим роком життя.

А наш господар українець (Господи, хто б міг подумати, що Шевченко своїм символом України-Іудеї передбачив розсіяння українців: 2 мільйони в Німеччині, Франції, Австралії, Канаді, США!), українець у всіх своїх рисах, але в чомусь уже норвежець, розповідає як «брати» прийшли у 39-му році у Західну Україну, розповідає про розстріли, тортури, потоки брехні, що хлинули на бідне, пригноблене раніше Польщею українське населення, про лицарів українського партизанського руху…