У карнавалі історії. Свідчення

За своїм психічним станом Ваш чоловік потребує продовження лікування в умовах психлікарні спеціального типу.

Заст. начальника Медвідділу МВС УРСР

В. Ященко

З кожним днем Льоні все гірше й гірше. Йому і далі дають галоперидол. Спух до неймовірних розмірів, став майже квадратний. Ледве-ледве, з великими зусиллями розмовляє під час побачень, млявий, апатичний. Майже ні про що не запитує. Все безнадійно, безглуздо. Ніхто і ніщо не в змозі допомогти

Книжок просить не передавати: не може не тільки читати, а й думати про що-небудь. Просить всіх вибачити, що не відповідає на листи, але до нього просить писати:

— Листи видають мені тільки прочитати, а потім забирають. Забрали й фотографії.

Просить поклопотатись, щоб його перевели в інше відділення, в № 12, в якому був спочатку і про яке на першому побаченні сказав: «Тут страшно, тут так страшно».

Під час побачення увійшла закріплений лікар, і радісно всміхаючись, привітала всіх зі святом Великого Жовтня. Мовчу, а як хочеться сказати все, що думаю про них, але розумію, що треба стриматись: Льоня в їхніх руках.

— Мене цікавить діагноз мого чоловіка. Чому йому дають галоперидол? Чи дають коректор і який?

— Який коректор? А вам нащо знати?

— Але ж я знаю, що дають галоперидол. Саме цим і пояснюється той приступ у мого чоловіка, свідками якого були ми з сином.

— А що, хіба Леонід Петрович скаржиться? Адже у нас з ним чудові стосунки. Чи не так, Леоніде Івановичу?

Льоня мовчить. Але його погляд відповідає на це питання дуже ясно.

— Щодо вашого питання, я нічого казати не буду: ні діагнозу, ні чим ми лікуємо.

Іду на прийом до заступника начальника медичної частини тюрми Каткової В. Я. Прошу перевести в інше відділення і дозволити мати при собі листи й фотографії.

Каткова медовим голосом починає розповідати, як у них тут добре, як всі хворі і родичі задоволені, як багато охочих до них потрапити.

— Вони ж не знають, за що тут люди, але вони знають, що у нас лікують. Ми — московська школа.

— Снєжневського?

(З гордістю:) — Так, Снєжневського. Ви не думайте, у нас не експериментують, а лікують, суворо дотримуючись методики. Нами всі задоволені, приїжджають до нас і професори.

Вона ще довго говорила, як у них гарно і як вони піклуються про хворих.

Про переведення в інший відділ: — Це неможливо, там у нас соматичне відділення. Там лежать люди, у яких поруч з нервовими хворобами і туберкульоз, виразка, печінка. Ми часто переміщуємо хворих. Та й місця там зараз немає, нікуди і койку поставити.

— А як з листами і фотографіями?