Убік

— Дякую, місіс Фрик, — сказав Ранситер, беручи папери. — У мене двадцятирічна дружина у мораторіумі, — звернувся він до Джо і Пет. — Дуже вродлива жінка. Під час нашої розмови, її раптом витісняє якийсь дивакуватий хлопчисько на ім’я Джорі. І тоді я розмовляю з ним, а не з нею. Елла заморожена у стані напівжиття, і вона згасає. А мені доводиться весь день дивитися на цю стару каргу — мою секретарку.

Він поглянув на Пет, її чорне, густе волосся та чуттєвий рот. Ранситер відчув, як у ньому пробуджується якийсь нещасливий потяг, туманне і марне бажання, що нікуди не веде, а лише повертається до нього порожнечею, ніби окреслюючи геометрично досконале коло.

— Я підпишу, — сказала Пет і потягнулася за ручкою.

Розділ 5

— Не можу танцювати твіст, Гелен, у мене розлад шлунку.

— Я приготую тобі «Убік»!

«Убік» миттю поверне вас у вир подій. За умов дотримання інструкції, «Убік» швидко знімає головний біль та біль у шлунку. Пам’ятайте: приготування «Убіка» займає лише кілька секунд. Уникайте тривалого вживання.

Впродовж довгих днів вимушеної, неприродної бездіяльності антителепат Тіппі Джексон регулярно спала до полудня. Електрод, вживлений у її мозок, постійно стимулював сон у фазі НШРО — надзвичайно швидкого руху очей, тож, загорнувшись у перкалеві простирадла, вона не нудьгувала.

Зараз у своєму штучно викликаному сні вона бачила міфічного співробітника Голліса, наділеного надзвичайними псіонічними здібностями. Всі інші інерціали у Сонячній системі або склали перед ним зброю, або ж були переплавлені на смалець. Оскільки нікого більше не лишилося, саме перед нею постало завдання нейтралізувати поле, генероване цією надприродною істотою.

— Я не можу бути собою, допоки ти поряд, — заявив її хмароподібний суперник. На його обличчі з’явився дикий, повний ненависті вираз, який робив його схожим на психотичну білку.

— Можливо, твоєму визначенню власної самосисте-ми бракує автентичних меж, — відповіла Тіппі уві сні. — Ти звів нестійку структуру особистості на несвідомих факторах, які не можеш контролювати. Саме тому ти сприймаєш мене як загрозу.

— Хіба ти не працюєш на організацію запобігання? — запитав телепат Голліса, нервово роззираючись.

— Якщо в тебе й справді такий колосальний талант, як ти стверджуєш, — відповіла Тіппі, — міг би й прочитати це у моїх думках.

— Я більше не можу читати думки, — сказав телепат. — Мій талант щез. І Іоговори з моїм братом Біллом. Білле, поспілкуйся з цією пані. Вона тобі подобається?

Білл, який виглядом нагадував свого брата-телепата, відповів:

— Мені вона до душі, адже я — ясновидець, і ця пані не зможе мене нейтралізувати.

Він зачовгав ногами й вишкірився, показуючи великі тьмяні зуби з тупими, мов у лопати, краями.

— «Невдатна скривдила мене природа — ні постаті, ні вроди я не маю...» — він замовк, морщачи чоло. — Як там далі, Метт? — запитав він у брата.

— «...потвора недороблена, у світ цей дочасно кинута напівлюдина», — сказав білкоподібний телепат Метт, задумливо шкрябаючи своє хутро.

— О так,— кивнув ясновидець Білл,— пам'ятаю. «Такий бридкий, кульгавий, що й собаки на мене брешуть, як до них наближусь». Це з «Річарда III»,— пояснив він Тіппі. Обидва брати вищирилися. Навіть їхні різці були тупими. Так, наче вони споживали лише сирі зерна.

— Що це означає? — запитала Тіппі.

— Цє означає, — сказали Метт і Білл в один голос, — що тобі від нас не втекти.

Раптом задзвонив відеофон, і Тіппі прокинулася.

Хитаючись та спотикаючись, ще не зовсім продерши очі, спантеличена барвистими кульками, що плавали н повітрі, вона кілька разів моргнула й підняла слухавку. "Боже, як пізно, — подумала вона, поглянувши на годинник,— я перетворююся на овоч». На екрані з’явилося обличчя Ґлена Ранситера.

— Здрастуйте, містере Ранситер,— озвалася вона, стоячи так, щоб не потрапляти у зону сканування відео-фона.— Врешті маєте для мене завдання?

— О, місіс Джексон, — сказав Ранситер, — радий, що застав вас. Ми з Джо Чипом формуємо групу: тих одинадцятьох осіб, яких ми оберемо, чекає важливе завдання. Ми уважно переглядаємо кожне досьє. Джо вважає, що це завдання вам під силу, і я схильний погодитися. Скільки часу вам потрібно, щоби прибути на місце? — його голос звучав оптимістично, проте обличчя на маленькому екрані здавалося стурбованим та виснаженим.

— Під час місії я житиму... — запитала Тіппі.

— Так, вам доведеться зібрати речі, — сказав Ранси-іер й, немов докоряючи їй, додав: — Ми маємо завжди бути зібраними й готовими вирушати будь-якої миті. Це правило, якого слід повсякчас дотримуватися, особливо у цьому випадку, коли фактор часу надзвичайно важливий.

— Мої речі вже зібрані. Буду у нью-йоркському офісі за п’ятнадцять хвилин. Тільки залишу записку чоловікові, бо він на роботі.