Убік

У її вбогих вітринах виднілися пояси від грижі, ряди окулярів для корекції зору, ступка й товкачик, баночки зфізноманітними таблетками, написане від руки оголошення «П’явки», величезні скляні закорковані пляшки, що містили цілу скриньку Пандори усіляких патентованих медичних препаратів і плацебо... Над вітринами тягнулася вивіска з написом «Аптека Арчера», нанесеним на рівну дерев’яну дошку. Жодних ознак порожньої, покинутої аптеки, що давним-давно припинила роботу. Її форма існування 1939 року була у якийсь спосіб відсутньою. «Отже, — подумав Джо, — увійшовши туди, я або ще глибше провалюся в минуле, або ж знову опинюся приблизно у своєму часі. А мені, вочевидь, потрібно повернутися в минуле, в період до 1939 року».

Однак зараз він лише стояв перед будинком, вловлюючи усім тілом відпливи і припливи його коливань.

Джо відчував, як його тягне назад, тоді вперед, тоді знову назад. Повз нього незграбно проходили перехожі, нічого не помічаючи. Очевидно, ніхто з них не бачив того, що бачив він. Вони не бачили ані аптеки Арчера, ані магазину товарів для догляду за домом 1992 року. Це спантеличувало його найбільше.

Коли будівля саме перейшла у свою давню фазу, він зробив крок уперед і, переступивши поріг, зайшов до аптеки.

Праворуч був довгий мармуровий прилавок. На полицях коробки невиразного кольору. Вся аптека була якась чорна: не лише через відсутність світла — це було швидше захисне забарвлення, немов її навмисне спроектували так, щоб вона змішувалася, зливалася з тінями, щоб увесь час тонула у напівпітьмі. Всюди відчувалась якась важкість та густина. Вони тяжіли над ним, гнітили, наче тягар, навіки звалений на його плечі. А ще — припинилися коливання. Принаймні для нього, коли він потрапив всередину. Джо запитував себе, чи зробив правильний вибір. Зараз — хоч було вже й запізно — він подумав про альтернативу, і що вона могла б означати. Можливо, повернення у його власний час. Із цього занепалого світу, в якому час дедалі менше піддається обрахунку — геть звідси, ймовірно, навіть назавжди. «Що ж, — подумав він. — Це вже не повернути». Він блукав аптекою, роздивляючись мідь та дерево. Вочевидь, горіх... Зрештою, підійшов до віконечка аптекаря у глибині приміщення.

Перед ним виріс чепурний молодий чоловік у сірому костюмі з численними ґудзиками на жилеті і мовчки подивився на нього. Тривалий час Джо і молодик просто розглядали одне одного, не мовлячи ні слова. Єдиний

звук видавав настінний годинник із круглим циферблатом і римськими цифрами, маятник невтомно гойдався. Саме почалася мода на такі годинники. Повсюдна.

— Банку «Убіка», будь ласка, — мовив врешті Джо.

— Мазь? — запитав аптекар. Здавалося, ніби його губи були не зовсім синхронізовані зі словами. Спершу Джо побачив, як відкривається рот, як зарухалися губи, і лише потім після відчутного інтервалу розчув слова.

— То це мазь? — запитав Джо. — Я думав, це для внутрішнього вживання.

Якийсь час аптекар не відповідав. Так немов їх розділяла прірва, немов між ними була ціла епоха. Тоді врешті його рот знову відкрився, губи знову заворушилися. І пролунали слова.

— Форма «Убіка» неодноразово змінювалася, адже виробник його повсякчас вдосконалював. Імовірно, ви маєте на увазі старий «Убік», а не новий. — Аптекар повернувся, і в його рухах було щось від сповільненої зйомки: він плинув неквапливо й розмірено, ніби танцюючи. Ритм був естетично привабливим, однак Джо від нього аж затіпало. — Останнім часом дістати «Убік» дуже складно, — сказав молодик, прилинувши знову. У правій руці він тримав пласку запечатану бляшанку, яку поставив перед Джо на прилавок. — Тут він у формі порошку, до якого потрібно додавати кам’яновугільну смолу. Смола у комплект не входить, але я можу запропонувати вам її за дуже низькою ціною. Однак сам порошок дорогий. Сорок доларів.

— Що там усередині? — запитав Джо. Він аж похолов, почувши ціну.

— Це — секрет виробника.

Джо взяв бляшанку і підніс її до світла.

— Ви не проти, якщо я прочитаю текст на етикетці?

— Прошу.

У тьмяному світлі, що надходило з вулиці, йому врешті вдалося розібрати літери на етикетці. Це було продовження написаного від руки повідомлення, яке він бачив на талоні за порушення правил дорожнього руху, і починалося воно саме з того місця, на якому обірвався попередній напис Ранситера:

...цілковита брехня. Вона не, я повторюю, не намагалася скористатися своїм талантом після вибуху. Вона не робила спроб повернути Венді Райт, Ела Геммонда чи Еді Дорн. Вона тебе обманює, Джо, і саме тому я мушу заново обдумати ситуацію, що склалася. Дам тобі знати, щойно дійду якогось висновку. Тим часом будь дуже обачним. До речі: порошок «Убік» має універсальні цілющі властивості за умови суворого й ретельного дотримання інструкції.

— Я можу розрахуватися чеком? — запитав Джо в аптекаря. — У мене немає з собою сорока доларів, але «Убік» мені дуже потрібен. Це справді питання життя і смерті. — Він опустив руку в кишеню куртки, щоб дістати чекову книжку.