Убік

— Містере Чип, якщо у вашому магазині товарів для догляду за домом досі немає «Убіка», поверніться до помешкання, де на вас чекатиме надісланий поштою безкоштовний зразок. Безкоштовний пробний зразок, містере Чип, який підтримуватиме вас, аж поки ви не придбаєте балончик стандартного розміру.

Зображення жінки зникло. Телевізор згас і замовк. Сила, яка його раніше ввімкнула, тепер знову вимкнула.

«То я маю звинувачувати Ела?» — подумав Джо. Ідея йому не подобалася. Він вловлював певну химерність у такій логіці, можливо, його зумисне штовхали на хибний шлях. Йому не подобалося, як Ела перетворювали на головного винуватця, на цапа-відбувайла, першопричину всіх бід. «У цьому немає жодного сенсу», — сказав він собі. І чи чув його Ранситер? Можливо, він тільки вдавав, що це запис? Якийсь час впродовж того рекламного ролика здавалося, ніби Ранситер відповідав на його запитання. Лише наприкінці репліки Ранситера перестали збігатися із запитаннями Джо. Він раптом відчув себе нічним метеликом, що безпорадно б’ється крильцями об віконну шибку реальності, сприймаючи її ззовні лише як невиразну пляму.

Тут йому спала на думку ще одна моторошна ідея. Припустимо, Ранситер записав цей відеоролик, ґрунтуючись на неточних передбаченнях ясновидця, що від вибуху загине тільки він, а всі решта виживуть. В такому разі цей запис, попри його помилковість, був би зроблений із чесними намірами. Однак Ранситер не помер — загинули вони, як і свідчило те графіті на стіні туалету, а їхній керівник і досі живий. Ще до вибуху бомби він дав розпорядження показати записаний наперед рекламний ролик саме у цей час, і телемережа так і вчинила, оскільки Ранситеру не вдалося скасувати своє попереднє рішення. Це пояснило би неузгодженість між тим, що Ранситер сказав у записі, й тим, що він написав на стінах вбиральні. Це, власне, пояснило би обидва факти. На що, наскільки Джо розумів, жодне інше пояснення було не здатне.

Якщо, звісно, Ранситер не грав із ними у підступні ігри, мов кіт із мишами, скеровуючи їх то в одному напрямку, то в іншому. Як неприродна велетенська сила, що полювала на їхні життя. «І походила вона або зі світу живих, або ж із напівживого світу, або, — раптом подумав Джо, — з обох». В усякому разі вона контролювала те, що вони переживали, чи, щонайменше, значну його частину. «Може, за винятком розпаду, — вирішив він. — Цього вона не контролювала. Однак чому ні? Можливо, і це також. Втім Ранситер у цьому не зізнається. Ранситер і „Убік“. „Повсюдність“», — раптом усвідомив він. Ось звідки походить те вигадане слово, назва спрею в балончику, про який вів мову Ранситер. І якого, ймовірно, навіть не існує. Мабуть, це чергова містифікація, щоб іще дужче збити їх з пантелику.

До того ж, якби Ранситер і справді був живий, то існувало би вже два Ранситери: один справжній, у реальному світі, що намагається встановити з ними контакт, і другий — фантасмагоричний Ранситер, який став трупом у світі напівжиття, оте тіло, що лежить у домовині в Де-Мойні, штат Айова. І якщо вже йти за цією логікою до кінця, то й інші особи тут, як-от Рей Голліс чи Ден Ніґельман, також були всього лиш фантасмагорія- ми, тоді як їхні справжні відповідники й досі лишалися у світі живих.

«Як усе заплутано», — подумки сказав собі Джо Чип. Йому це все аж ніяк не подобалося. Хоча у цій теорії й була певна задовільна симетрія, проте водночас вона здалася йому доволі безладною.

«Зазирну на хвильку до квартири, — вирішив він, — заберу безкоштовний зразок „Убіка“, а тоді вирушу у Де- Мойн. Зрештою, саме до цього закликали мене у тій телевізійній рекламі. З балончиком „Убіка“ я почуватимуся безпечніше, як і запевняв той рекламний ролик у властивій йому хитромудрій манері.

Слід звертати увагу на такі застереження, — усвідомив Джо, — якщо хочеш лишитися живим. Чи напівживим.

Що б це не було».

Таксі висадило його на посадковий майданчик на даху будинку. Ескалатором він спустився до помешкання. Вкинувши у двері монетку, яку дали йому Ел чи Пет — він вже не пам’ятав, хто саме, — Джо увійшов всередину.