Убік

— Ти позбувся мене мов щеняти, — сказав він, кидаючи монету в отвір у дверях. — Власне, ви обоє, — бурмотів він, поки двері за ним зачинялися. — Я її знайшов. Це не бізнес, а якась безжальна війна, якщо... — його голос стих, коли двері врешті зачинилися. Настала тиша.

— Щойно ентузіазм Ешвуда вичерпується, — мовила Пет, — від нього майже нічого не лишається.

— З ним усе гаразд, — відповів Джо. Він почувався як завжди — винуватим. Але не надто сильно. — Врешті-решт, він виконав свою частину роботи. А тепер...

— Тепер твоя черга, — сказала Пет. — Так би мовити. Можна зняти чоботи?

— Звісно,— Джо вже почав налаштовувати обладнання, перевіряти барабани та джерело живлення. Він тестував кожну голку, надаючи їй певного заряду та записуючи отримані результати.

— Душ? — запитала вона, акуратно відставивши взуття вбік.

— Четвертак, — пробурчав Джо. — Коштує четвертак, — він поглянув на неї й побачив, що вона почала розстібати блузку.

— У мене немає четвертака, — додав він.

— У кібуці,— зауважила Пет,— усе безкоштовно.

— Безкоштовно?! — він витріщився на дівчину. — Це ж неможливо з економічного погляду. Невже вони можуть функціонувати так більше місяця і не збанкрутувати?

Вона й далі незворушно розстібала блузку ґудзик за ґудзиком.

— Наші зарплати вносять у спільну касу, а ми отримуємо все необхідне у міру того, як виконуємо свою роботу. Кібуц існує завдяки нашим спільним внескам. Власне, кібуц у Топіці приносить прибутки ось уже кілька років, разом ми вкладаємо більше, ніж забираємо звідти.

Розстібнувши блузку, вона зняла її й повісила на спинку стільця. Під блакитною блузкою з грубої матерії на ній більше нічого не було, і він побачив її груди: пружні й високі завдяки міцним плечовим м’язам.

— А ти впевнена, що хочеш цього? — запитав він. — Я про роздягання.

— Ти не пам’ятаєш,— відповіла Пет.

— Що саме не пам’ятаю?

— Що було, коли я не роздягнулася. В іншій версії теперішнього. Вона тобі не дуже сподобалася, тож я її знищила. Цього разу спробуємо так.

Вона граційно стояла перед ним.

— І що ж я зробив, — запитав він обережно, — коли ти не роздягнулася? Відмовився тебе тестувати?

— Ти пробурмотів щось на кшталт того, що містер Ешвуд переоцінив мій антиталант.

— Я так не працюю. Це не мої методи, — сказав Джо.

— Ось, — Пет нахилилася, і її груди гойднулися, подавшись уперед. Попорпавшись у кишені блузки, вона витягла згорнутий аркуш паперу й подала Чипу:

— Це з попередньої версії теперішнього, тієї, яку я скасувала.

Він прочитав написане, свій однорядковий висновок: «Генероване антипсі поле недостатнє. Нижче за стандартне. Жодної цінності у протидії здібностям сучасних ясновидців». Далі був його кодовий знак — коло, розділене повздовжною лінією. Символ означав «не наймати». Його знали лише він і Ґлен Ранситер. Навіть їхнім скаутам значення цього символу було невідоме, тож Ешвуд не міг їй про це розповісти. Він мовчки повернув папірець. Дівчина згорнула його й поклала назад до кишені.

— Ти все ще хочеш мене тестувати? — запитала вона. — Після того, що побачив?

— Я притримуюся стандартної процедури, — відповів Джо. — Шість показників, які...

— Ти нікчемний і неефективний бюрократ, що сидить по вуха в боргах і не може навіть нашкребти достатньо грошей, щоб заплатити дверям, аби ті випустили його з квартири.

Її тон, нейтральний, але безжалісний, відлунював у вухах. Джо відчував, як ціпеніє та зіщулюється, а його обличчя буряковіє.

— У мене зараз важкий період, — сказав він. — Найближчими днями я знову стану на ноги. Можу взяти позику. У фірми, якщо буде потрібно, — він невпевнено підвівся, узяв дві чашки й два блюдця, налив кави із кавника.— Цукру? — запитав він.— Вершків?

— Вершків, — сказала Пет, досі боса й оголена до пояса.

Джо потягнувся до ручки холодильника, щоб дістати пакет молока.

— Десять центів, будь ласка,— заявив холодильник. — П’ять центів за відкривання дверей, п’ять центів за вершки.

— Це не вершки, — відповів Джо, — а звичайнісіньке молоко,— він даремно й далі смикав дверцята холодильника. — Один разочок, — попросив він, — присягаюся, я поверну борг. Сьогодні ж.

— Ось, — сказала Пет і штовхнула йому монету через стіл. — Їй краще бути при грошах, — мовила вона, спостерігаючи, як він опускає монету в отвір холодильнику. — Твоїй дівчині. Справи твої кепські, правда ж? Я знала це, коли містер Ешвуд...

— Так буває далеко не завжди,— огризнувся він.

— Хочеш, щоб я витягнула тебе з твоїх негараздів, містере Чип? — поклавши руки в кишені джинсів, вона дивилася на нього з байдужим виразом на обличчі. На ньому не проглядала жодна емоція. Лише жвава настороженість. — Ти ж знаєш, що я можу. Сядь і напиши звіт. Забудь про тести. Все одно мій талант унікальний. Ти не можеш виміряти мого поля — воно в минулому, а ти тестуєш мене у теперішньому, яке є лише неминучим наслідком минулого. Згоден?

— Дай мені той аркуш із висновками, що лежить у кишені твоєї блузки. Хочу ще раз його переглянути. Перш ніж прийняти рішення.