Убік

Він уже тримав гаманець, звідки витрусив свій запас Магічних кредитних ключів — на більшості зараз не було ні цента. Мабуть, такими вони й залишаться назавжди, зважаючи на його стосунки з грошима і борги, які треба було негайно виплатити.

— Я оплачу протермінований рахунок Трикутним магічним ключем,— проінформував він свого безтілесного суперника. — Тоді моя заборгованість уже вас не стосуватиметься. Для вашої бухгалтерії це виглядатиме як повна виплата боргу.

— Плюс штрафи, плюс пеня.

— Їх я покрию Серцеподібним...

— Містере Чип, «Агенція аудиту й аналізу споживчого кредитування Ферріса і Брокмана» надала щодо вас спеціальну інструкцію. Ми її отримали вчора, тож вона ще свіжа в пам’яті. Починаючи з липня, ваш статус кредитоспроможності впав із трьох g до чотирьох g. Наш відділ — а насправді весь будинок — тепер запрограмовано не надавати послуги або кредитування для таких нікчемних аномалій як ви, сер. Усі подальші операції з вами здійснюватимуться лише у готівковий спосіб. Правду кажучи, вам, імовірно, доведеться розраховуватися готівкою до кінця життя. Насправді...

Він поклав слухавку, полишивши надію заманити чи якось затягнути роботів-прибиральників у свою захаращену квартиру. Натомість почалапав у спальню одягатися — це він міг зробити без сторонньої допомоги.

Одягнувшись в елегантний темно-бордовий халат, черевики на яскравій підошві з задертими носками і фетрову шапочку з китицею, він почав сновигати кухнею в надії відшукати хоч трохи кави. Однак її не було. Тоді він зосередився на вітальні й знайшов біля дверей до ванної блакитний, вкритий брудними плямами плащ, який мав на собі вчора, та поліетиленовий пакет, де виявив приблизно півфунта справжньої кенійської кави — зважитись на купівлю такого смаколика він міг хіба що обдовбаним. Особливо зважаючи на його нинішній печальний фінансовий стан.

Повернувшись на кухню, Джо попорпався у своїх численних кишенях, шукаючи десять центів, щоб увімкнути кавник. Вдихаючи такий тепер незвичний для себе запах, він знову поглянув на годинник — п’ятнадцять хвилин уже минули, тож він енергійно рушив до вхідних дверей, повернув ручку і потягнув їх на себе. Двері не відчинилися. Пролунав голос:

— П’ять центів, будь ласка.

Джо пошукав у кишенях. Жодної монети, жодної.

— Я заплачу вам завтра, — відповів він дверям, знову хапаючись за ручку. Але вони й далі були міцно замкнені.

— Те, за що я вам плачу, насправді безкоштовне. Я не зобов’язаний платити.

— А ми думаємо інакше, — сказали двері. — Можете перевірити договір купівлі-продажу, який ви підписали, купуючи квартиру.

Джо знайшов контракт у шухляді столу. Відколи він його підписав, доводилося частенько туди заглядати. Ну, звісно: за відкриття та закриття дверей було передбачено обов’язковий платіж. Не просто добровільний внесок.

— От бачите, наша правда, — самовдоволено заявили двері.

З шухляди біля раковини Джо Чип дістав ножа з нержавіючої сталі і почав неквапливо викручувати замок на зажерливих дверях.

— Ми подамо на вас до суду, — сказали двері, коли випав перший шуруп.

— Двері зі мною ще ніколи не судилися,— відповів Джо. — Але думаю, що якось дам собі з цим раду.

Раптом у двері постукали.

— Агов, Джо, малий, це я, Джі Джі Ешвуд. І вона тут зі мною. Відчиняй.

— Вкинь за мене монету в отвір, — попросив Джо. — Схоже, з мого боку механізм заклинило.

Всередині дверей задзеленчало, і вони відчинилися. За порогом стояв Джі Джі Ешвуд, сяючи посмішкою. Заводячи дівчину до квартири, він аж світився від лукавої завзятості, сповнений дивного сяйливого тріумфу. Якусь мить дівчина стояла і пильно дивилася на Джо. Очевидно, їй було не більше сімнадцяти: струнка фігура, мідного кольору шкіра, великі темні очі. «Боже мій, — подумав він,— та вона красуня». Дівчина була одягнена в куртку і джинси з полотнозамінника й важкі чоботи, вкриті чимось дуже схожим на справжню грязюку. Її сплутане блискуче волосся було зібране позаду і перев’язане червоною банданою. З-під закочених рукавів виступали засмаглі вправні руки. На поясі зі шкірозамінника дівчина мала ніж, рацію і запас їжі та води для критичних ситуацій. На оголеному темному передпліччі він помітив татуювання: Caveat emptor[1]. «Цікаво, що це означає», — подумав він.

— Це Пет, — сказав Джі Джі Ешвуд, із показною фамільярністю обіймаючи дівчину за талію. — Прізвище не має значення.

Квадратний і пухкий, ніби цеглина, що страждає від ожиріння, одягнений у своє звичне мохерове пончо, абрикосового кольору фетровий капелюх, лижні шкарпетки з ромбиками та кімнатні капці, він підійшов до Джо, самовдоволено шкірячись кожною молекулою тіла: Ешвуд знайшов щось цінне і, не вагаючись, показував це всім своїм виглядом.

— Пет, це висококваліфікований, першокласний електротестувальник нашої компанії.

— То це ви електричний? Чи ваші тести? — незворушно запитала дівчина у Джо Чипа.

— А ми по черзі, — відповів Джо. Довкола він вловлював нестерпний сморід своєї неприбраної квартири, вона ніби випромінювала сміття і безлад, і він знав, що Пет це вже помітила.