Убивчий білий

— Вийшов чистенький, га? — перебила Кінвара, розвертаючись до них з новою порцією віскі в руці. Довгі руді коси сплуталися від нічного вітру, щоки пашіли — вона здавалася якоюсь відчайдушною, ще й куртку забула запнути, й у викоті чорної нічної сорочки стало видно пишний бюст. Кінвара знову гепнулася на диван.— Так, він хотів завадити мені втекти з кольє, на яке, до речі, я маю повне право. Воно моє згідно з заповітом. Джаспер міг би й обережніше складати свою останню волю, якщо так не хотів, щоб воно потрапило до мене, правда ж?

Робін пригадала, як Кінвара плакала, коли вони були в цій кімнаті, як її було шкода, хоча загалом Кінвара справила неприємне враження. Тепер вона була геть не схожа на вбиту горем удову, але (подумала Робін) то, мабуть, через алкоголь і через шок, що на її землю пробралися непрохані гості.

— Отже, ви підтримуєте версію Рафаеля — що він приїхав сюди, аби завадити вам утекти з кольє?

— А ви йому вірите?

— Та не дуже,— відповів Страйк.— Ні.

— Чому ні?

— Якось воно фальшиво,— сказав Страйк.— Я не думаю, що того ранку ваш чоловік був у стані пригадати, що записав у заповіт, а що ні.

— Він був цілком у змозі подзвонити мені й почати розпитувати, чи дійсно я від нього йду,— відповіла Кінвара.

— Ви йому сказали, що хочете продати кольє?

— Не такими словами, ні. Я сказала, що піду, щойно знайду, де влаштувати себе і коней. Він, мабуть, замислився про те, як я це облаштую, адже власних грошей я не маю, і згадав про кольє.

— Отже, Рафаель приїхав аж сюди з чистого відчуття обов’язку перед батьком, який не лишив йому нічого?

Кінвара кинула на Страйка довгий пронизливий погляд над склянкою віскі, а тоді звернулася до Робін:

— А киньте ще полінце у вогонь.

Робін відзначила відсутність «будь ласка», але зробила, як просили. Норфолкський тер’єр, який тепер лежав поруч зі сплячим лабрадором на килимку біля коминка, гарчав на неї, поки Робін не сіла знову.

— Він справді приїхав і спробував мені завадити, але не заради Джаспера, Фіззі чи Флопсі... гадаю,— агресивно кинула вона в бік Робін, ви вже всі родинні прізвиська знаєте? Мабуть, досхочу з них насміялися, поки працювали з Іззі?

— Е-е...

— Ой, та не прикидайтеся,— бридким голосом провадила Кінвара,— все ви чули. Мене називають «Тінкі Друга», чи як там? А Рафаеля позаочі Іззі, Фіззі й Торкіль називають Срафаель. Знали про це?

— Ні,— відповіла Робін, на яку Кінвара все дивилася сердитими очима.

— Дуже мило, так? А мама Рафаеля у них Косатка, бо носить чорне й біле. Хай там що... знаєш, що Косатка зробила, коли зрозуміла, що Джаспер з нею не побереться? — спитала Кінвара, тепер уже геть червона.

Робін похитала головою.

— Вона віднесла знамените кольє чоловікові, який став її наступний коханцем, а він був торговець діамантами, і на її прохання він вийняв найкоштовніші камені й замінив їх на фіаніти. То штучні діаманти,— пояснила Кінвара на той раз, якщо Страйк і Робін не зрозуміли.— Джаспер гадки не мав, що вона зробила, і я теж нічого не знала. Мабуть, Орнелла добряче сміялася щоразу, коли мене в тому кольє фотографували і я думала, що вдягнула на себе діамантів на сто тисяч фунтів... Хай там що, коли мій любий пасинок дізнався, що я йду від його батька, і почув від мене, що я матиму досить грошей, щоб купити землю для коней, він уторопав, що я покажу кольє оцінникам. От він сюди й примчав, бо найменше хотів, щоб Чизвелли довідалися про витівку його матусі. Хіба він мав би шанси здобути батькову прихильність після такого?

— Чому ви нікому про це не розповіли? — спитав Страйк.

— Бо Рафаель пообіцяв мені того ранку, що коли я не розповім про витівку Косатки, він спробує умовити матір повернути мені камені. Чи принаймні кошти за них.

— І ви досі намагаєтеся повернути камені?

Кінвара злобно зіщулила очі над краєм склянки.

— Відколи помер Джаспер, я ще нічого не зробила, але це не означає, що і не зроблю. Чого б це я дозволила клятій Косатці утекти з тим, що належить мені по праву? Так написано у Джасперовому заповіті, що речі в будинку, які не були викр... виокр... виокремлені з-поміж інших,— ретельно вимовила вона тепер уже неслухняним язиком,— належать мені. То що,— сказала вона, свердлячи Страйка поглядом,— оце вам більше схоже на Рафаеля? Який приїхав сюди прикрити дупцю своїй матусі?

— Так,— відповів Страйк,— мушу визнати, що схоже. Дякую вам за чесність.

Кінвара кинула виразний погляд на годинник, який зараз показував третю ночі, але Страйк відмовився ловити натяк.

— Місіс Чизвелл, я хотів би поставити вам останнє питання, але боюся, що воно особисте.

— Що? — сердито спитала вона.

— Нещодавно я розмовляв з місіс Вінн. Ви знаєте, Делла Вінн, мі...

— Так, та-Делла-Вінн-яка-міністерка-спорту,— відповіла Кінвара точно так само, як її чоловік під час знайомства зі Страйком.— Так, я її знаю. Дуже дивна жінка.

— В якому сенсі?

Кінвара нетерпляче стенула плечима — мовляв, зрозуміло ж.

— Забудьте. І що вона сказала?

— Що бачила вас минулого року у глибокому збентеженні, з чого виснувала, що ваш чоловік вам зраджує.