Убивчий білий

— І я серйозно,— без запалу відповіла Робін.— Роблю все, що треба. Жодної панічної атаки за ці кілька тижнів. А як твоя нога?

— Краще. Розробляю. Стежу за харчуванням.

— Ти щойно з’їв половину картопляного поля і більшу частину корови.

— Це останній обід, який я можу записати на рахунок Чизвеллів,— озвався Страйк.— Хотів узяти від нього якнайбільше. Які в тебе плани на другу половину дня?

— Треба взяти ту папку в Енді, а тоді зателефоную тому типові з Фінсбері-парку — може, таки побалакає з нами. А, ще Нік та Ільза хотіли запросити тебе сьогодні на карі з вуличного ресторану.

Спільними зусиллями Нік, Ільза і сам Страйк переконали Робін, що не варто оселятися в кімнаті-коробці в повному незнайомих людей будинку одразу після того, як її утримували під дулом револьвера. За три дні вона переїде до кімнати у квартирі в Ерлз-Корті, де проживатиме з ґеєм-актором, Ільзиним знайомим; його попередній співмешканець виїхав. Новий сусіда вимагав від неї охайності, здорового глузду і терпимого ставлення до нерегульованого способу життя.

— Так, чудово,— відповів Страйк.— Спершу слід буде зазирнути до офісу. Барклей гадає, що цього разу Дока Жуана притиснемо. Знову дівчина-підліток, разом заходили до готелю і виходили звідти.

— Чудово,— відповіла Робін.— Ну, тобто не чудово, а...

— Та чудово,— твердо сказав Страйк, а навколо все пльопав дощ.— Ще один задоволений клієнт. Банківський рахунок вигляд має аж на диво добрий. Може, вийде трохи підняти тобі зарплатню. Ну, побачимося в Ніка й Ільзи.

Помахали одне одному і розійшлися, і кожен злегка усміхнувся, коли інший уже не міг цього бачити; обидва раділи, що за кілька коротких годин побачаться знову за карі й пивом у Ніка й Ільзи. Та скоро думки Робін полинули до питань, на які має відповісти тип з Фінсбері-парку.

Опустивши голову, щоб не заливав дощ, вона не звернула уваги на величний будинок, повз який проходила. Його поливані дощем вікна дивилися на велику ріку, а двері було прикрашено зображенням пари лебедів.

Подяки

«Убивчий білий» став однією з найскладніших книжок, що я написала (і не лише через заплутаність сюжету), але цей роман також і серед моїх улюблених. І я чесно не змогла б його написати без допомоги перелічених нижче людей.

Девід Шеллі, мій чудовий редактор, дав мені вдосталь часу, щоб зробити роман таким, яким я хотіла його бачити. Без його розуміння, терпіння й хисту «Убивчий білий» міг узагалі не відбутися.

Мій чоловік Ніл читав рукопис у процесі створення. Його відгуки були безцінні, а ще він підтримував мене в безлічі побутових моментів, але, гадаю, найбільше я вдячна Нілові за те, що він не питав, нащо я взялася за такий великий і складний роман, водночас працюючи над п’єсою і двома сценаріями для кіно. Знаю, що йому і так відома відповідь, але мало хто утримався б від спокуси спитати.

Містер Ґалбрейт і досі не вірить у власне щастя мати фантастичного агента, який на додачу ще й добрий друг. Дякую тобі, Інший Ніле (Блер).

Багато людей допомагало мені дослідити численні місця, які відвідали Страйк і Робін у романі, а також поділилося зі мною знаннями й досвідом. Мої найщиріші подяки:

Саймону Беррі та Стівену Фраю, які запросили мене на чудовий і пам’ятний обід у «Пратті» й показали книгу для запису парі; членкині парламенту Джесс Філіпс, яка дуже допомогла мені, влаштувала тур Палатою громад і Порткалліс-гаузом і разом із Софі Френсис-Кенсфілд, Девідом Дойґом та Ієном Стівенсом відповідала на незліченні питання про життя у Вестмінстері; баронесі Джоанні Шилдс, яка щедро приділила мені свій час, провела до міністерства культури, ЗМІ та спорту, відповіла на всі мої питання і допомогла потрапити до Ланкастер-гаузу; Ракель Блек, яка так страшенно мені допомогла, ще й робила фото, коли в мене сіла батарея; Ієну Чепмену і Джеймсу Йорку, які влаштували мені захопливу екскурсію Ланкастер-гаузом; і Браяну Спанеру за денну мандрівку на Горс-Айл.

Я би пропала без своєї команди підтримки в офісі та вдома. Тож моє величезне спасибі вам, Ді Брукс, Денні Кемерон, Анджела Мілн, Росс Мілн і Кайса Тієнсуу, за сумлінну працю і добрий гумор; і те, і те я глибоко ціную.

Ми знайомі вже шістнадцять років, тож, сподіваюся, Фіона Шепкотт знає, як багато вона значить для мене. Дякую тобі, Фі, за все, що ти робиш.

Мій друг Девід Гудвін був невичерпним джерелом натхнення, і без нього ця книжка не стала б такою, якою є.

А от «QSC» тільки відволікали.

Дякую Маркові Гатчинсону, Ребеці Солт і Нікі Стоунгілл за те, що не дали за цей рік розвалитися всьому, а надто — не дали розвалитися мені.

Й останнє, мабуть, найважливіше: дякую моїм дітям, Джессиці, Девіду і Кензі, що витримують мене. Коли мама — письменниця, це нелегка доля, але в справжньому світі без вас і тата не варто було б жити.