Читаем Украденное имя<br />(Почему русины стали украинцами) полностью

Украденное имя<br />(Почему русины стали украинцами)

Разобрали ли они хоть одну книжку польскую, чешскую, сербскую или хоть и нашу? Потому что и мы таки, слава Богу, не немцы! Не разобрали. Почему? Потому что не соображают. Наша книжка как попадет в их руки, то они аж кричат, и хвалят то, что наихудшее»[627]. Заканчивается «Седневское предисловие» таким призывом Т. Шевченко: «А на москалей не обращайте внимания, пусть они себе пишут по-своему, а мы по-своему. У них народ и слово, и у нас народ и слово»[628]. Следует отметить, что Т. Шевченко никогда не употреблял термина «россиянин». Упоминая об исторических событиях, Т. Шевченко говорит о времени:

Як Москалі, Орда, ЛяхиБились с козаками.

Тарасова ніч

Для более полного понимания этнонимики Шевченко следует вспомнить вот этот отрывок из поэмы «Сон»:

От і братія сипнулаУ сенат писати,Та підписувать, та дратиІ з батька і з брата.А між ними і землячкиДе-де поглядають;По московська так і чешуть,Сміються та лаютьБатьків своїх, що змалечкуЦвенькати не вчилиПо німецьки…П'явки, п'явки!Може батькоОстанню коровуЖидам продав, поки вивчивМосковської мови!..Україно, Україно!Оце твої діти,Твої квіти молодії,Чорнилом политі,Московською блекотою……Плач, Вкраїно,Бездітна вдовице!

Не оставляет места для двузначного толкования этнонима москаль и другой гигант украинского литературного слова — Иван Франко. В поэзии «Не пора» он призвал:

Не пора, не пора, не пораМоскалеві й ляхові служить;Довершилась України кривда стара— Нам пора для України жить![629]

Или вспомним «Наталку-Полтавку» Ивана Котляревского:

«Петро. Співали московські пісні на наш голос, Климовський танцював з москалем. А що говорили, то трудно розібрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова.

Виборний. Москаль? Нічого ж говорити. Мабуть, вельми нашкодив і наколотив гороху з капустою»[630].

П. Гулак-Артемовский в произведении «Дещо про того Гараська» иронизирует таким способом: «Ну, та се, бач, воно так виходить по нашому, а по московськи інше діло: по нашому б то „вороватий“ значиться „злодійкуватий“, а по їх — „скусний, спритний“»[631].

Евгэн Гребинка, автор романса «Очи черные», переводя поэму Пушкина «Полтава», вместо слова «русский» употребляет слово «москаль», где у Пушкина Россия, у Гребинки Московщина. Слова Пушкина:

Без милой вольности и славыСклоняли долго мы главыПод покровительством ВаршавыПод самовластием Москвы.Но независимой державойУкрайне быть уже пора.

Евгэн Гребинка перевел так:

Давно без батьківської славиМи, як воли, в ярмі жили,У підданстві або Варшави,Або великої Москви.Возиться годі з москалямиУкрайні царством буть пора[632].

Выражение Пушкина «Когда Россия молодая» Гребенка перекладывает «Московщина». Строфа «Казак на север держит путь» — «Козак в Московщину летить». Слова «И след ее существования пропал, как будто звук пустой» Гребинка уточняет «в чужбині — що звуть Сибір» и т. д.

А вот, например, отрывки из драматической поэмы «Боярыня» Леси Украинки:

«Іван. Однаково чиї лизати пяти, чи лядські, чи московські!

Оксана. Не вимовлю. Проте ж воно нічого і по-московському, хто добре вміє. А як по-їхньому Оксана буде?

Ганна. Аксинья чи Аксюша.

Оксана. Щось негарно.

<…>

Оксана. Як я умру, ти не бери вдруге українки, візьми московку ліпше…»[633]

В 1860 г. Анатолий Свидницкий создал знаменитую песню «Вже більше літ двісті», очень популярную в свое время на восточноукраинских землях. Приводим некоторые отрывки:

Вже більше літ двістіЯк козаку неволі, —По-над Дніпром ходить,Викликає долю:Гей вийди, вийди із водиВизволь мене, серденько, із біди!Не вийду, козаче,Не вийду, соколе!Хоч рада — б я вийти,Та й сама в неволі, —Гей, у неволі, у тюрміПід московським караулом, у ярмі[634].

Перейти на страницу: