Украина, чи навчають нас уроки истории? (СИ)

В╕йська Польськ╕, д╕ставши наказ допомагати Духовенству при запровадженн╕ ним ун╕╖, виконувати те ретельно, змушували народ клякати в церкв╕ ╕ бити себе в груди по римському.

1597-го р. настав час посилати до Варшави Депутат╕в на Сейм Великий, або головний.

По при╖зд╕ Гетьмана ╕ Депутат╕в у Варшаву першо╖ ноч╕ заарештован╕ вони на квартирах ╕ повержен╕ тод╕ ж у п╕дземну в*язницю, оголосивши ╖м вину гнобител╕в в╕ри Христово╖, посадили живцем в м╕дного бика ╕ палили бика того малим вогнем дек╕лька годин.Т╕ла замучених в тому биков╕ спалено на поп╕л. Таке жорстке ╕ нелюдське варварство вигадано Римським Духовенством.

П╕сля знищення Гетьмана Наливайка таким нечуваним варварством, вийшов в╕д Сейму , або в╕д вельмож, як╕ ним керували, такий же варварський вирок ╕ на весь народ Руський. В╕н наголошений був в╕дступним, в╕роломним та бунт╕вним ╕ засуджений на рабство, пересл╕дування та вс╕ляк╕ гон╕ння. Насл╕дком цього Нерон╕вського вироку було вилучення назавше Депутат╕в Руських од Сейму нац╕онального, а всього Лицарства -од вибор╕в та посад урядових та судових,в╕д╕брання староств,с╕л та ╕нших рангових ма╓тк╕в од ус╕х чиновник╕в ╕ урядник╕в Руських ╕ самих вигублення.Лицарство Руське названо Хлопами,а народ,котрий в╕дкидав Ун╕ю,Схизматиками. До вс╕х урядових ╕ судових установ Малорос╕йських наслан╕ Поляки з численними штатами, м╕ста зайнят╕ Польськими гарн╕зонами, а ╕нш╕ поселення -╖хн╕ми ж таки в╕йськами. ╥м дано владу все те╓ чинити народов╕ Руському, чого сам╕ бажають ╕ вигадають,╕ вони виконували наказ той з надлишком. Церкви Руськ╕ силою, або ╜валтом, навертали на Ун╕ю. Духовенство Римське,

котре роз╖зжало з тр╕умфом Малою Рос╕╓ю для нагляду та силування до Ун╕атства, возили були до церкви люди, запряжен╕ в ╖хн╕ довг╕ вози по дванадцятеро ╕ б╕льше людей цугом. На прислуги сему духовенству вибирали Поляки найгарн╕ших д╕вчат Руських. Церкви не згодних на Ун╕ю параф╕ян в╕ддано жидам в аренду.

Чинне Шляхетство Малорос╕йське, що перебувало на в╕йськових та земських посадах, не стерп╕вши наруг в╕д Поляк╕в ╕ не зм╕гши перенести позбавлення м╕сць сво╖х, а паче втрати рангових та набутих ма╓тк╕в, в╕дкинулося в╕д народу свого ╕ р╕зними п╕дступами, об╕цянками, дарунками закипило визначн╕ших урядник╕в Польських ╕ Духовних Римських, зладило ╕ заприязнилось з ними ╕ мало-помалу погодилось спершу на Ун╕ю, а оп╕сля навернулося зовс╕м в Католицтво Римське. Згодом те шляхетство, ╓днаючись с Польським Шляхетством посвояченням , родичанням та ╕ншими обов*язками, в╕докремилось ╕ в╕д само╖ породи сво╓╖ Русько╖, а вс╕ляко намагалося, спотворивши природн╕ назви, п╕дшукувати та вигадувати до них Польську вимову ╕ називати себе природженми Поляками.

Насл╕дком перевороту цього було те, що ма╓тки тому Шляхетству ╕ посади ╖хн╕ повернено ╕ в усьому зр╕вняно з Польським Шляхетством. ╤ подяку за те прийняли й вони стосовно народу Руського всю систему пол╕тики Польсько╖ ╕, насл╕дуючи ╖х, гнали на лиха сей нещасний народ. Головний пол╕тичний нам╕р полягав у тому, щоб знесилити в╕йська Малорос╕йськ╕ ╕ зруйнувати ╖хн╕ полки, що складалися з ре╓стрових козак╕в, в чому вони ╕ досягли свого".

5. Наталия Полонская-Василенко про долю Украины. Двухтомник "История Украины" (Ки╖в "Либ╕дь" 1992).

"113 рок╕в в╕дд╕ляють смерть могутнього князя Ярослава Мудрого (1054), який завершив об*╓днання величезно╖ Ки╖всько╖ держави, в╕д смерт╕ князя Ростислава 1-го, його правнука (1167) останнього авторитетного "патр╕арха" серед княз╕в. За цей час оформився розклад Ки╖всько╖ держави на ряд окремих земель. Принцип сепаратизму (вид╕лено мною - з.в.м.) перем╕г прагнення творити ╓дину державу з централ╕зованою владою.

Послаблення Ки╖всько╖ держави, природно, викликало ╖╖ зубож╕ння: припинилися данини, що ╖х одержувала вона з р╕зних частин, в╕йсько, яке держава могла виставити, залежало вже в╕д тих княз╕вств, на як╕ вона розпалася. А це в╕йско потр╕бно було й для п╕дтримки авторитету Великого князя, ╕ для захисту границь.

Водночас ╕з послабленням держави загострювалися м╕жусобн╕ в╕йни княз╕в за великокняз╕вський ст╕л ╕ м╕ж окремими княз╕вствами - за Ки╖в та ╕нш╕ м╕ста.

Протягом двох стол╕ть Ки╖вська держава розпалася на 15 окремих земель, як╕ заперечували права Ки╓ва на загальний пров╕д, ╕ одн╕ краще, ╕нш╕ г╕рше орган╕зовували сво╓ власне життя як суверенн╕ держави.

Як раз п╕д час ослаблення Ки╖всько╖ держави на не╖ чатував новий ворог - монгольськ╕ орди, що д╕стали у нас назву татар. Ц╕ орди довершили занепад Ки╖всько╖ держави, на тл╕ яко╖ п╕дн╕малося Галицько-Волинське княз╕вство, що продовжило на сто рок╕в ╕снування Укра╖нсько╖ держави ╕з новим пол╕тичним осередком на заход╕, об╖╓днало всю Правобережну Укра╖ну ╕ зберегло ╖╖ ╕сторичн╕ традиц╕╖.

6 грудня 1240 р., п╕сля жорстоко╖ облоги татаро - монголи здобули Ки╖в. М╕сто зруйновано, спустошено, пограбовано.

Згодом татари перетворили Укра╖ну на пров╕нц╕ю, яка повинна була забезпечувати татар ус╕м потр╕бним.