Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?

Під знаком бурхливих пароксизмів міфотворчості розвивалася й історія СРСР, а потім і України — впродовж останніх майже десяти років. Позначила цей шлях команда М. Горбачова, що капітулювала перед ідеологією мондіалізму — західною теорією глобального світу. Це дало змогу лідерам Заходу використати так звану перебудову у власних утилітарних цілях. Підсумком їх спільних зусиль став розпад табору соціалізму, а затим — і Радянського Союзу. Водночас лідери західного світу не пішли на жодні поступки чи компроміси.

Щобільше, згідно зі сценарієм масонів, озвученим Бжезинським, Росія повинна бути поділена на частини: “Слабка російська конфедерація, яка складається з європейської Росії, республік Сибіру й Далекого Сходу, була б у вигідніших умовах для тісних економічних зв’язків з сусідами. Кожен із членів конфедерації зможе розвивати свій локальний творчий потенціал, який століттями був пригнічений важкою бюрократичною рукою Москви. Децентралізована Росія, відтак, буде менш здатного повернутися до імперії” (Foreign Affairs, 1997. — № 5. — С. 56).

Нові масонські ідеологи СІЛА не придумали нічого нового у своїй політиці стосовно Росії, а повторюють стратегію, визначену масонами на початку XX століття. Свідченням цього можуть бути виступи закритого журналу масонського ордену Великого Сходу Франції “Акація”, що відображав і наміри Великої Ложі Франції та Верховної Ради Франції. Головним редактором і автором редакційних статей за підписом “Хірам” був відомий журналіст Ш. Лімузен (1840-1909), який одночасно входив до цих трьох організацій і мав тісні контакти з їх лідерами. Тому його редакційні статті були програмними для західних масонських лідерів.

На початку 1904 року “Акація” надрукувала статтю Лімузена “Питання про Ельзас-Лотарингію, Німеччину, Францію, Росію і масонство”, де він порівнює царя Миколу II з французьким королем Людовиком XVI, а російський державний устрій вважає не тільки деспотичним, а й таким, що дезорганізує країну. Крім того, виразник ідей світового масонства ще на початку XX століття визначає майбутнє Росії: “Справжня політика Західної Європи мала б виявлятися в розчленуванні цього колоса, поки він ще не став занадто небезпечним. Слід би використати можливу революцію для відновлення Польщі як захисного валу Європи, а іншу частину Росії розділити на три або чотири держави. Політика рівноваги сил до виникнення Сполучених Штатів Європи, якій Франція буде сприяти, залишається єдиною, що відповідає сучасним умовам” (L’Acacia. De janvier ’a juin 1904, p. 98).

Спроба роз’єднати Росію після лютневої революції 1917 р. не була вдалою, а потім Сталін розбудував державу, яка перемогла фашистів і тривалий час стримувала американських творців нового світового порядку. Проте ідеологія комунізму панувала до зруйнування Радянського Союзу.

Тепер же, досягнувши мети й поділивши могутню державу на окремі “незалежні” країни, в рамках України та інших країн СРСР зроблено спробу старий месіанський міф про побудову світлого комуністичного майбутнього замінити іншим — щодо повернення України в “європейський дім” і входження її в світове ринкове господарство як рівноправного партнера.

Але тільки ринкова економіка і навіть загальний достаток не можуть бути вінцем людства. Чистота суспільних відносин — набагато важливіша, ніж рівень достатку. Якщо нація вичерпує духовні сили, то ніякий найкращий державний устрій і ніякий промисловий розвиток її не врятують від смерті.

Наше завдання — основне й найважливіше — полягає в тому, аби розібратися в причинах того, що відбувається, розкрити внутрішні механізми розвитку кризи і на цьому підґрунті розробити обґрунтовану стратегію переходу до сталого майбутнього України. Очевидно, що рух на цьому шляху можливий лише завдяки мобілізації інтелектуального та науково-виробничого потенціалу країни. Тільки це зродить надію увійти до світового ринкового господарства не ресурсно-сировинним придатком, а рівноправним партнером, що володіє високими технологіями.

У загальній лінії геополітичної думки Заходу найзриміші такі напрями: атлантизм, мондіалізм, прикладна геополітика і “нові праві”. Атлантизм, що є геополітикою моря, використовуючи науково-технічний прогрес, бажає отримати повний контроль над Євразією, над Росією та Україною. Доктрина, що її висунув у минулому держсекретар США Г. Кіссінджер, була наступальна, а геополітика Євразії перебувала в стані пасивної оборони, це й призвело до поразки у “холодній війні”, розпаду країн Варшавського договору та СРСР.

Україні нині важливо розробити свій геополітичний сценарій майбутнього, виходячи з нового світового геополітичного порядку, разом з Росією та Білорусією сформувати новий регіональний “центр сили”, єдиний ринковий простір.