Українець, який відмовився бути бідним

байдужість до дійсно важливих речей, яких розрізняти від дрібниць не вміємо. Всі наші одушевлення зі слізьми, молитвами і «всенародними» співами – проходять так само скоро і несподівано, як вони й появляються. Виявити наше хотіння в ясній і тривалій ідеї та закріпити його тривалою, довгою, організованою, послідовною і розумною працею нам трудно тому, що увага наша, не керована віжками волі й розуму, ввесь час розпорошується під впливом нових емоціональних подражнень, які нищать попередні. Досить, напр., подражнити чиюсь дрібну амбіцію або дрібне хотіння, щоб він, під впливом цього дрібного подражнення, забув про ідеали та хотіння, вирішальні іноді для буття всієї нації. При таких умовах політика як умілість організовувати й здійснювати розумом та волею певні сталі хотіння та ідеї на Україні – найбільш тяжка й невдячна праця. Успішно вести її можна тільки тоді, коли прийняти методи організації, що розвиває волю та розум, усталює хотіння та ідею і обмежує надмірну чутливість та романтичну гасконаду, що з неї випливає…

ПЕТРО ЯЦИК:

Багато з нашого брата втікає від конкретної щоденної справи в голосну фразу й романтичне сп'яніння від неї. І починається дивне, неприродне життя. Тобто отой стан невагомості, про який я вже казав.

Багато також увіходить у роль бідних людей. І вона стає звичною для них. А бідний – він у всьому бідний: і в думках, і в планах, і в духовних запитах. Філософія бідних – то часто філософія не в усьому соціально повноцінних. У ній проглядають романтизація своєї бідності, сприйняття її як належного, а ще жаль до себе.

Я не керуюся в житті нашими звичними формами жалю до себе: які ми бідні. Я кажу часто: я-українець, але не хочу бути бідним. У моєму віці, у моєму матеріальному становищі мені все ж таки на багато чого не вистачає часу. Я міг би заспокоїтися на досягнутому, пригальмуватися в бізнесі. Але коли бачу, як змагаються за життя японці, корейці, німці, китайці, італійці, євреї… Я, як українець, мушу поборотися з ними. Я мушу довести, що ми при великому бажанні можемо успішно конкурувати з усіма на світі. Це дає мені снагу не залишатися позаду інших…

Як на мене, Яцик має абсолютну рацію в головному: не можна йти в світ, убравшися в строї далеких романтичних часів. І – не тільки тому, що від нас за версту нестиме прикрим нафталіновим духом і що світ подумає, буцімто ми втекли з музею. Ми не можемо нав'язувати світові свої правила гри в ньому, оскільки тут уже давно за згодою переважної більшості усталилися трохи інші правила. Може бути ще й така – суто побутова – аналогія. Ми збираємося на базар, аби щось купити і щось продати, анітрохи не маючи бажання навести довідки, які ж сьогодні там ціни, бо хочемо, незважаючи ні на що, запропонувати на все свої. Тож чи ефективно це?

* * *

У нас було чимало розмов на різні теми. Однак усі вони, як правило, зводилися до одного: ми, українці, в світі і наші стосунки зі світом. Добре, що я мав диктофон і зафіксував Яцикові монологи з усіма особливостями його живого мовлення. Інколи в цих монологах бували повтори, що проходили своєрідними рефренами, в яких заакцентовувалося найважливіше, а факти нашого існування й важливі для буття нації моменти розглядалися під найнесподіванішим кутом зору.. Пізніше, розшифровуючи ці записи, я не раз ловив себе на почутті вдячності  до техніки, що уможливлює зафіксувати людську думку з усіма нюансами и живими інтонаціями.

ПЕТРО ЯЦИК:

Дотепер українці змагалися самі з собою або з росіянами чи білорусами. А сьогодні треба змагатися зі світом. Бути на рівні з німцями чи австрійцями, мадярами чи голландцями. Адже є країни не такі вже й багаті на ресурси, як Україна, але вони дуже розвинуті. Та ж Голландія закуповує ліси на сто-двісті років наперед, і вже як хтось інший збирається купувати дерево, то змушений робити це через Голландію. А в Україні справжня торгівля занепала. За більшовиків це навіть вважалося ганебним заняттям. Ви тільки починаєте заново того вчитися. І користь від того швидко прийде.

Зрозуміють нарешті у вас і такий закон: хто хоче більше мати – мусить більше працювати. Нічого злого в тому немає. Малий коник їсть менше, аніж великий, а великий хоче їсти більше, бо він і працює більше. Ось тому, хто більше робить, і належиться, відповідно, більша платня. Так є в усьому цивілізованому світі, а у вас усе ще звучать заклики ділити порівно. Цьому лукавому популізмові треба покласти край. Він тільки дезорієнтує людей, збиває з пуття.