Украинка против Украины

И вот Оксана в Киеве: "У мами вже нова забота: Оксана "занадто жизнерадостна, а се теж непевно", — от тут і вгоди! Звичайно, в Києві всяка "правильность режима" пішла до диявола, і з того, натурально, виходить винна тільки сама Оксана… Історія навчає, що вона нічого ненавчає. Ет!" Оксана с тетей собирается в Италию: "Мама, видимо, боялась перспективи Оксаниного нарікання, дорікання і всякої нервозності вразі, якби Оксана лишилась на сю зиму дома, тим більше, що Оксана менше всіх нас ладить з мамою, і, певне, справді у них були б самі прикрі відносини, а все те либонь окошалось би головно на папі, тож, я думаю, і для нього вийде краще те, що Оксана не піддалась на його вмовляння зостатись".

У сестры Ольги — свои проблемы с родителями. Украинка обещает ей свою поддержку: "Пам’ятай, що ніколи в нашій родині не будуть проти тебе всі, що завжди таки буде хтось такий, хто буде готовий тобі хоч "руку подать в минуту жизни трудную", коли вже не тямить нічого ліпшого". Сама она становилась объектом материнской ревности по разным поводам, в частности — в связи с появлением ее будущего мужа Климентия Квитки. Это замужество мать в письме к дочери называла "нещастям". "Мама писала мені пару разів (взагалі мені рідко пишуть з дому, а перший місяць і зовсім не озивались) листи з добрим настроєм і врівноважені, одно було мені прикро, що раз у мами пробилось якесь несправедливо напасливе відношення до Кльоні. Воно, власне, було замітне вже й в остатні дні перед моїм виїздом, уже тоді у мами був неприємно холодний вираз в його присутності, одвертання очей, відповіді крізь зуби, закривання себе газетою або книжкою і т. п. "симптоми", либонь, добре знайомі тобі. Се вже, я бачу, починається "ревность материнська", але все одно, може, тій ревності буде далі ще більше поживи, а свого відношення до Кльоні я не зміню, хіба що в напрямі ще більшої прихильності, у всякім разі, не мамині холодні міни можуть нас посварити. Тільки все-таки се прикро, і тяжко, і фатально, що ні одна моя дружба, чи симпатія, чи любов не могла досі обійтись без сеї отрутної ревності, чи що воно таке, з боку мами. І властиве ж Кльоня якєсть нічим не завинив против мами, навпаки, спочатку він навідь дуже її ідеалізував, та й потім, коли вже факти значно розбили ту ідеалізацію, то він завжди відносився з повагою і без найменшої прикрості".

Последний "комплимент" маме — в письме 1912 года по поводу младшего брата: "Боюся, що Микось повторить історію життя папи або, ще гірше, дяді Гриші. Не ведеться мужській половині роду Косачів, ще гірше, ніж жіночій, бо нас хоч подружжям доля так необижає, як їх". Ее отца, очевидно, судьба обидела "подружжям". Редкая дочь считает, что ее отца судьба обидела с ее матерью.

* * *