Украинка против Украины

Император Деций (249–251 гг.), преследовавший христиан, говорил в это время, что охотнее потерпел бы в Риме претендента на императорство, чем одного епископа. Украинка, видимо, была того же мнения.

В каком же духе действовал римский епископат первых веков христианства? Что это был за дух? Очевидно, Дух Святой, которого Украинка и на дух не переносила. Профессор В. В. Болотов в своих знаменитых "Лекциях по истории Древней Церкви" писал: "В продолжении трех столетий на Римском Престоле сменилось двадцать восемь епископов, и ни один из них не помрачил славы своего православия. Были примеры, что они выступали с претензиями, которые встречали сильный отпор со стороны их современников, но — замечательная историческая случайность — то мнение, которое они отстаивали, в конце концов одерживало победу. Так было с вопросом о праздновании Пасхи, о дисциплине относительно падших, о крещении еретиков. Все это не могло не импонировать на весь христианский мир".

И все это не может импонировать на весь мир нехристианский. Украинка писала А. Крымскому о своей поэме: "Я занадто горіла, як її писала, і її ідея занадто для мене близька… Я Вам її згодом пришлю, а Ви мені потім одішліть, тільки дуже довго не тримайте, бо вона рветься в світ, хоч і не знаю я, чи судиться їй побачити його хутко. Я її спиняти не буду, нехай летить, коли попи не з’їдять, бо вона на релігійно-соціальну тему, ще гірша від "Одержимої".

Ну, это вряд ли. Обе хороши. Кстати о Крымском. Забужко со знанием дела констатирует: "з останнім її, з усього знати, єднала особлива "духовна приязнь", що змушує уважніше поставитися до гіпотези С. Павличко про латентний гомосексуалізм А. Кримського. Довірча "ідеальна дружба" гетеросексуалок-жінок з чоловіками-гомосексуалістами — феномен, на сьогодні добре вивчений у психологічній літературі" (10).

Письмо Крымскому было написано в ноябре 1905 года. Революция на подъеме. Украинка очень довольна: "Тим часом в поезії я тепер обдарована несподіваною гармонією настрою моєї музи з громадським настроєм (се далеко не завжди бувало!). Мені якось не приходиться навіть нагадувати сій свавільній богині про її "громадські обов’язки", так обмарив її суворий багрянець червоних корогв і гомін бурхливої юрби. Я навіть не розумію, яка приємність сій громадянці музі воловодитись тепер з таким недолугим створінням, як я; на її місці я вибрала б собі поета з такою героїчною поставою, як В. Гюго, з голосом, як у Стентора, приставила б йому рупор до уст і гукала б через таке вдосконалене знаряддя моєї волі на весь світ".

В качестве усилителя планировалось использовать СМИ: "Тут у нас проектується аж три українські газети, то я, може, до котроїсь запряжуся, тоді вже кінець волі!.. Візьму на свою долю, либонь, найчорнішу роботу в мужицько-пролетарській українській газеті, лишивши білу роботу чистої ідеології в двох "інтелігентних органах" не поетам. Такої газети, до якої я хочу пристати, давно вже виразно просять "голоси з народу", навіть гроші той народ хотів на те давати, значить, моя робота там вже безперечно "паразитською" не буде…" Письмо завершалось: "Знаю, що це зараз, як ляжу спати, будуть снитись мені червоні корогви, — переслідує мене сей сон!..".

Несомненно, это было вдохновение. Только вот каким духом?