Українські жінки у горнилі модернізації

Річний господарсько-виробничий цикл передбачав розподіл окремих видів суто сезонних робіт і різне трудове навантаження на жінку протягом року з тенденцією до зменшення обсягу роботи у зимовий період. Проте значна частина щоденних жіночих обов’язків (догляд дітей, догляд худоби і птиці, приготування їжі, прибирання, прання — особливо до великих свят) не були сезонними, їх належало виконувати неперервно протягом усього року, витрачаючи багато часу та зусиль. Про це говориться у прислів’ях: «Жіноча робота ніколи не лягає спати», «Жіноча праця пропадає у помиях» тощо. Уявити собі звичний робочий день жінки можемо за піснею:

А жіночкам та нема волі:
У запічку та воркун ворчить,
У колисці та дитя кричить,
Під порогом та свиня хрючить,
А у печі та горщок біжить.
Дитя каже: «Похитай мене!»
Горщок каже: «Помішай мене!»
Свиня каже: «Погодуй мене!»
Воркун каже: «Поцілуй мене!»

Таке велике господарське навантаження на жінку зумовило появу різних практик, спрямованих на економію зусиль. Зокрема, найчастіше обід варили вранці, а вечеряли тим, що залишилося з обіду; у літню пору, коли було багато роботи в полі, їли просту їжу (молоко, хліб) або ж готували найпростіші страви; оскільки процес прання був украй трудомістким, прали раз на кілька тижнів. Поменшував трудове навантаження на господиню розподіл окремих видів робіт між жінками у межах однієї сім’ї (свекрухою та невістками, матір’ю та старшими дочками).

_{З дітьми}

Більша частина суто жіночих робіт виконувалась у межах садиби, переважно в домі, чоловічі ж обов’язки так чи інакше були пов’язані з перебуванням за межами оселі. У фольклорі чітко закріплено відповідні сфери відповідальності за жінкою і чоловіком: «Без господаря двір плаче, а без господині — хата», «За господарем тік плаче, а за господинею — піч», «Ґазду можна пізнати по дворові, а ґаздиню — по коморі». По суті, дім був цілим світом жінки: саме тут минала більша частина її повсякденного життя та відбувалися значущі події. Докладний огляд інтер’єру звичайної селянської хати засвідчує, що в домі практично не було чоловічих речей (за винятком хіба що одягу). Відтак вислів «Господиня три вугли в хаті тримає, а господар — лиш один» — це не просто метафора, але й віддзеркалення реального стану речей: дім був сферою майже виняткової компетенції жінки. Відсутність у домі жінки-господині призводила до того, що він втрачав свої функції осередку родинного життя та центру сімейного господарства: «Господиня дому — покрова всьому», «Без хазяйки хата плаче», «Без господині хата пустков смердить», «Хазяйкою дім стоїть», «Дім держиться не на землі, а на жінці», «Хата господинею красна». Піч, доступ до якої мала лише господиня, безумовно була втіленням жіночого начала в домі: її в приказках називають рідною матір’ю, що в незбагненний спосіб пов’язана з долею та здоров’ям мешканців дому. Залучення печі у ключові моменти родильного, весільного та поховального обрядів, її роль у практиках господарської і лікувальної магії, особливо шанобливе ставлення до неї у повсякденному житті доводять, що ще у дохристиянській традиції вона мала високий сакральний статус, її вважали одним з духовних осередків житла.

З-посеред особливо значущих предметів жіночої субкультури варто виокремити скриню, що становила недоторканну і неподільну власність господині дому, яку передавали у спадок суто по жіночій лінії. У скрині зберігались тільки особисті речі жінки і те майно, що успадковувалось від матері до дочки, втілюючи рештки архаїчної матрилінійності родоводу. Саме за вмістом скрині в народі звично оцінювали і саму господиню: «Добра господиня, коли повна скриня». Завдяки особливостям використання під час весільного ритуалу, орнаментиці оздоблення та зберіганню в скрині предметів жіночої магії скриня до того ж мала потужний символічний статус.

У господарській царині жінка користувалась практично повною самостійністю: чоловік змушений був цілковито довіряти їй, фізично не маючи можливості контролювати все господарство. Розподіл праці і, відповідно, господарських сфер призвів до того, що українські чоловіки практично ніколи не втручалися у справи жінок. Це призвело до виникнення й утвердження певних економічних прав жінки у подружжі. Зазвичай жінка розпоряджалася більшою кількістю продуктів господарства, аніж чоловік. У деяких регіонах (зокрема на Поліссі) саме в жінки-хазяйки були ключі від господарських приміщень, де зберігалися продовольчі запаси сім’ї.