Unknown

Тоді ми хором заявляли, що кидаємо унію й приймає­мо православ’я. Учитель закону божого блід, хапався за серце й лягав на підлогу в позі уніатського мученика Йосафата Кунцевича. За відсутністю поблизу річки * учні виносили ревнителя католицької віри в коридор, і, таким чином, клас повертався до нормального життя.

Така невимушена поведінка з служителем католи­цької церкви не могла подобатися папі римському. Та поки що Ватікан мовчав, у пастиря пастирів були важли­віші справи. Одного ранку перемишльський єпископ Ко- циловський дістав з Рима листа.

Який був зміст листа, ніхто в місті не знав, але на другий день єпископ зібрав богословів і розповів їм сен­саційну історію: уві сні йому з’явився господь Саваоф з сокирою в руках.

— Сія сокира,— заявило преосвященство,— єсть на­тяк недвозначний, мої діти во папі, що бог хоче вашого безженства *. Отже, віднині й не мрійте про одруження. Зате ласка божа спочине на вас, як спочила на польсько­му римсько-католицькому духівництві. А коли лихий введе вас у спокусу, то пригадайте чудотворну сокиру. Сам її вигляд ізцілить ваші душі. Амінь.

Результат цього виступу преосвященства був такий, що значна частина богословів покинула семінарію, а на прощання послала своєму владиці новеньку сокиру з на- дисом: «На, лікарю, ізцілися сам!» Після того єпископ цілий рік не покидав свого палацу.

По-справжньому мій конфлікт із святим престолом загострився, коли я, в хвилину доброго настрою, назвав митрополита Шептицького в одному журналі мутієм свя­ченої водички. Цей удар був для князя греко-католицької церкви громом з ясного неба: саме тоді граф Шепти- цький був поглинутий папоугодним ділом підготовки ан- тирадянського хрестового походу. Моя нетактовність ви­кликала зрозуміле обурення: попадянки відвернулися від мене, а їх батьки порушили мій прямий зв’язок з небеса­ми, заборонивши пускати мене до церкви. Шептицький після того попав у чорну меланхолію, і тільки прихід Гіт- лера до влади поставив його знову на ноги.

Кілька років по тому вмер монс[еньйор] Ратті, тобто Пій XI, і його місце зайняв новий мій противник — Пій XII. Всі знаки на небі й на землі показували, що в особі цього Пія я матиму ще більш запеклого ворога, ніж два попередні, з Бенедиктом XV включно. Він-бо був од­ним з хресних батьків третього рейху, він штовхав Гіт- лера на війну проти СРСР, на його вимогу Пілсудський ішов вогнем і мечем проти моїх неуніатських земляків Холмщини та Волині.