Читаем Untitled.FR11 полностью

Софія. Так вам що ж хочеться? Чим я вам зашкодила?

Робітник. (До робітників.) Да ничего. Идемте, товарищи. Поищем настоящих товарищей, а тут... (Маха рукою, повертається и демонстративно виходить, за ним решта.)

Софія. (Посміхається.) Це вже, здається, третій такий випадок.

Тихон. (Понуро.) Буде й двадцять третій, коли ти зо всіма будеш говорить тілько по-українськи. Для чого цей націоналізм?

Софія. Вони в Українській Республіці, а не в Росії, повинні знать нашу мову.

Т и х о н. Е, повинні... Мало чого хто не повинен. А нам через це не довіряють, стороняться...

Софія. Ну, добре. Хто там ще єсть? Багато ще?

Тихон. Може, кінчить на сьогодня прийом? З десятої години без перерви сидимо.

Софія. Нічого. Хто там ще?

Тихон. Селяне. Білянкевич з сахарозаводчиками. Залізничники. Вчорашній панок. І ще душ десять якихсь.

Софія. Чия черга тепер?

Тихон. Білянкевича.

Софія. Клич.

Тихон. (Виходить.)

Софія. (Знаходить на столі серед паперів довгий лист паперу й читає.)

Входять Білянкевич і ще двоє добродіїв, одягнених дуже просто, під робітників.

Білянкевич. (Уклоняючись, ввічливо, угодливо посміхається.)

Софія. Доброго здоров’я. Прошу сідати.

Білянкевич. Дозвольте вам представить: сахарозаводчик Штаубе, Карповський. Ми до вас, шановна Софія Микитовна...

Софія. (Тримаючи листа в руці.) Я прочитала вашу заяву. Вона до мене не стосується. З цим вам треба звернутись до...

Білянкевич. Я знаю, я знаю... Но, зная вас як українку, щиро люблячу самостійну Україну... ми хотіли, щоб ви за нас походатайствовали.

Софія. (З посмішкою.) Вибачайте, я читала заяву. Але мушу вам одразу сказати, що ви зовсім даремно гадаєте, що я можу вам помогти. Іменно з любови до України я цього не зроблю. Всі заводи, фабрики і взагалі промислові підприємства переходять до рук народу. Ви, панове, ніяк не хочете з цим рахуватись. Забудьте про старе, раджу вам серйозно.

Білянкевич. Но вы хотите нас разорить?

Софія* Господи Боже, панове. Цілі віки один кляс розоряв мільйони людей, і вам то не здавалось таким страшним. Працюйте, ми вам дамо роботу. Будь ласка. (Посміхається.)

Білянкевич. Ми нічого протів того не маємо, но ведь разоряется край, гибнет промышленность. Вот о чем, собственно...

Софія. Повірте, панове, що нам не меньче вас потрібно, щоб не загинула промисловість. І ми вживемо всіх сил, щоб того не сталось. І це, панове, буде. Але, вибачайте, хазяїном і власником будете вже не ви, а самі трудящі.

Білянкевич. Конечно, ви можете робить все, що хочете. Наш долг сказать вам... І я думав, що для вас інтереси України дорогі. Знаючи, як руські, ваші товариші, вивозять усе з України, як розоряють край, ми думали, що ви, як щира українка...

Софія. Кожний по-своєму. до6род,ію. любить свій край. Той бажає йому одного, а другий другого. Йаша любов, видно, ріжна.

Білянкевич. (Встаючи.) Да, видно, мы ошиблись. Недаром ваш папенька в таком горе... Честь имеем кланяться. (Уклоняється й іде з кімнати. За ним панки.)

Софія. Бувайте здорові. (До Тихона, весело сміючись.) Але ти помітив, як ці панки пролетаріями одяглися? Це ж відомий мільйонер Штаубе. Ах, як їм, бідним, не хочеться...

Тихон. (Хмуро.) Але вони звернулись до тебе як до українки. Це характерно.

Софія. (Різко.) Ну, то що з того?

Тихон. Та нічого.

Софія. Ну, клич слідуючих. Я втомилась. Треба швид-че. Та чи скоро там перепишуть того папера? Ах, Господи, як не вміють нічого робить. (Нетерпляче, швидко виходить направо.)

Т их он. (Помалу виходить в коридор.)

Назустріч Тихонові швидко входять П о д к о п а є в і Желтухін.

Вони хмурі, схвильовані. Щось говорять, але, побачивши Тихона, замовкають.

Тихон. (Озирається на них і виходить.)

Подкопаєв. (Озирнувшись.) Отсюда также все ценное немедленно евакуировать. Все. А главное деньги. Да где этот болван, Гринберг?

Желтухін. Да в чем дело, товарищ? Почему такая спешка?

Подкопаєв. (Тихо, злісно.) Гайдамаки уже захватили почту и телеграф. Понимаете? Есть сведения, что они окружают этот район. Каждую минуту могут ворваться сюда. Достаточная причина для спешки?

Желтухін. Позвольте, товарищ. А красная гвардия?

Подкопаєв. (Люто.) Надо было делать, товарищ, так, как я говорил, всех буржуев и хохлов перестрелять. А теперь поздно... (Замовкає, бачачи Софію, що входить, тихо.) Этой ничего не говорить. Идите и все из этого дома уберите немедленно. Идемте, я вам там скажу. (Іде на-к право, за ним Желтухін.)

Софія. (Мовчки, пильно слідкує за ними.)

Входить делегація з селян. Деякі одягнені в свитки, деякі в кожухи, в шинелі, між ними одна жінка.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Царица Тамара
Царица Тамара

От её живого образа мало что осталось потомкам – пороки и достоинства легендарной царицы время обратило в мифы и легенды, даты перепутались, а исторические источники противоречат друг другу. И всё же если бы сегодня в Грузии надумали провести опрос на предмет определения самого популярного человека в стране, то им, без сомнения, оказалась бы Тамар, которую, на русский манер, принято называть Тамарой. Тамара – знаменитая грузинская царица. Известно, что Тамара стала единоличной правительнице Грузии в возрасте от 15 до 25 лет. Впервые в истории Грузии на царский престол вступила женщина, да еще такая молодая. Как смогла юная девушка обуздать варварскую феодальную страну и горячих восточных мужчин, остаётся тайной за семью печатями. В период её правления Грузия переживала лучшие времена. Её называли не царицей, а царем – сосудом мудрости, солнцем улыбающимся, тростником стройным, прославляли ее кротость, трудолюбие, послушание, религиозность, чарующую красоту. Её руки просили византийские царевичи, султан алеппский, шах персидский. Всё царствование Тамары окружено поэтическим ореолом; достоверные исторические сведения осложнились легендарными сказаниями со дня вступления её на престол. Грузинская церковь причислила царицу к лицу святых. И все-таки Тамара была, прежде всего, женщиной, а значит, не мыслила своей жизни без любви. Юрий – сын знаменитого владимиро-суздальского князя Андрея Боголюбского, Давид, с которыми она воспитывалась с детства, великий поэт Шота Руставели – кем были эти мужчины для великой женщины, вы знаете, прочитав нашу книгу.

Евгений Шкловский , Кнут Гамсун , Эмма Рубинштейн

Драматургия / Драматургия / Проза / Историческая проза / Современная проза