Читаем Untitled.FR11 полностью

Тоді солдат з Кіндратом помалу, обережно й поштиво стягли з даху наготовлену там другу вивіску і стали приміщувати її на місці скиненої в калюжу. На ній стояло:

«Любомирская общественно-потребительская лавка». Дядьки й салдати серйозно, з пошаною, слідкували за цією роботою.

Начальство з рушницею на плечі повернулось і знову рушило до брички. Доктор витяг пашпорти і пропуск. Начальство переглянуло їх, убийче-помалу перегортаючи зашкарублими пальцями тонкий папір сторінок. Печатка на пропуску розв’язала всі його сумніви.

— Можете їхати, — важно кивнув він Юдкові й повернув документи докторові.

Юдко жвавенько витяг з-позад себе батіжка, цмокнув, шарпнув віжками і стьобнув по вогкуватих клубах Татарку. Начальство, купки людей біля церкви, нова вивіска зразу відсунулись убік і лишились позаду. Від воріт моментально вистрибнули собаки і з гавкотом, хрипінням і люттю погнались за бричкою.

* * *

Доктор збоку подивився на Наяду. І аж очам не повірив — що за дивна, неприємна зміна: в лиці не було вже ні ніжної, дитячої задуми, ні лукавої, рідної ласкавости землячки; воно наче вмент висохло, збіглось, загострилось; синє, обрамлене темними віями око колюче, скляним блиском устромилось наперед і не відповідало на рух доктора. І блиск цей був зовсім той самий, що вчора, тільки сухий, гострий, холодний.

— Вам не холодно, Ольго Іванівно?

— Ні.

І коротеньке слівце вистрибнуло з неохоче розтулених уст колюче, холодне, з тим самим сухим блиском, як шматочок льоду.

Що сталось?! Невже перевірка пашиортів так подіяла?!

От і Юдко стурбовано й непорозуміло озирався на неї. Така собі гарна, симпатична баришня, і раптом щось із нею недобре вчинилося. Він навіть питаюче поглядав на доктора, бідний, дурний Юдко! Він собі своєю бурунькою гадав, що доктор може лікувати всякі несподівані й йому самому незрозумілі речі.

І небо похмурнішало, і сонце невдоволено наморщило сиві хмаряні брови, і вітер тоненько заплакав десь у колесах. Степові соловейки висіли на незримих ниточках, із срібним дзеленьчанням тріпотіли крильцями й, одірвавшися, з одчаю й розпуки затуливши лапками лице, падали на землю. Од наморщених брів сонця по степу попливли безшумні, суворі тіні. Вітер, попавши в них, мерз, щулився й заривався у гриву Татарці. А Татарка сердито щулила вуха й кусала Гніду, поважну, роботящу подругу.

— Ну, що ж ви, пане докторе, мовчите? Говоріть що-небудь.

Доктор з полегшенням заворушився, щільніше застебнув пальто, виняв портсигар, закурив — слава Богу, голос ще колючий, сухий, а все ж таки хоч голос є. Сонце теж розправило брови й добродушно, задоволено посміхнулось у жовто-сиву бороду. Тіні нишком, пригнувши голови, побігли за обрій. Степ засміявся, вітер вистрибнув із Та-тарчиної гриви й фамільярно мазнув доктора хвостом по лиці.

Так, голос став ніби й м’якшим, теплішим, але в очах усе ж таки не зникав учорашній, сухцй, чудний блиск. Дзвеніла вгорі висока, прозора блакить срібними дзвониками, дзвеніла соковита зеленявість унизу; вітер, як улюблена дитина, пустотливо, ніжно притулявся щічкою до лиць; мрійно мерехтіли в фіолетовій далині далекі, степові могили, рівно обгладжені всевигладжуючим часом. А око все так само сухо, колюче, скупчено дивилось у просторінь.

— А но-о, ти! Подшевелюйся!

Вже на круглих клубах Татарки темною латкою виступив піт; уже сонце підбилось на обід; уже заманячіли попереду якісь млини. А Наяда все сухо жмурила око й нічого не помічала.

— От уже Соснівка! — не обертаючись, показав Юдко батогом уперед на млини.

Панна Ольга зідхнула й поправила хустку, а доктор скосив на неї очі.

— Трошки стомились, Ольго Іванівно? Ну, зараз спочинемо, пообідаємо. Ви ж, Юдку, до Кучугурихи на заїзд. Є тут така Кучугуриха, вдова. В неї дуже затишно й чисто.

Наяда тільки прищурила око й нічого не сказала.

На заїзді було порожньо, ні одного переїжджого, — хто тепер може їздити? Пусткою віяло від довгих, критих соломою навісів із довжелезними яслами. Корита біля криниці стояли сухі, сумовиті; навіть калюжі повисихали.

Дійсно, в Кучугурихи було затишно й чисто, це й Наяда повинна була признати. «Господська» кімната, біленька, чиста, з сірими, наївними ряденцями на добре вимазаній долівці, з рушниками на іконах, з хитрими манюсінькими віконечками, — була просто таки мила. Такі самі, як на долівці, ряденця лежали й на дерев’яних без спинок канапках. Печі не було, а, замість неї, поважна, на всю стіну груба з розмальованими синькою візерунками. Фотографії в рамках з жовтеньких черепашок. На фотографіях салдати з такими напружено-витягненими руками, грудьми й обличчями, ніби їм там з-заду робили якусь операцію. Надзвичайно мило!

Пахло засушеними квітками, віночками, полотном і мазаною долівкою. Через одне віконечко на лаву, на стіл і на долівку падала жовта, гаряча смуга сонця. Зовсім як колись-колись, у дитинстві, на Великдень!

От і Кучугуриха прийшла. Величезна, як груба, з широким, добрим і міцно надійним лицем.

— Доброго здоров’я, тіточко. Приймайте гостей. Мабуть, не часто тепер бувають у вас?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Царица Тамара
Царица Тамара

От её живого образа мало что осталось потомкам – пороки и достоинства легендарной царицы время обратило в мифы и легенды, даты перепутались, а исторические источники противоречат друг другу. И всё же если бы сегодня в Грузии надумали провести опрос на предмет определения самого популярного человека в стране, то им, без сомнения, оказалась бы Тамар, которую, на русский манер, принято называть Тамарой. Тамара – знаменитая грузинская царица. Известно, что Тамара стала единоличной правительнице Грузии в возрасте от 15 до 25 лет. Впервые в истории Грузии на царский престол вступила женщина, да еще такая молодая. Как смогла юная девушка обуздать варварскую феодальную страну и горячих восточных мужчин, остаётся тайной за семью печатями. В период её правления Грузия переживала лучшие времена. Её называли не царицей, а царем – сосудом мудрости, солнцем улыбающимся, тростником стройным, прославляли ее кротость, трудолюбие, послушание, религиозность, чарующую красоту. Её руки просили византийские царевичи, султан алеппский, шах персидский. Всё царствование Тамары окружено поэтическим ореолом; достоверные исторические сведения осложнились легендарными сказаниями со дня вступления её на престол. Грузинская церковь причислила царицу к лицу святых. И все-таки Тамара была, прежде всего, женщиной, а значит, не мыслила своей жизни без любви. Юрий – сын знаменитого владимиро-суздальского князя Андрея Боголюбского, Давид, с которыми она воспитывалась с детства, великий поэт Шота Руставели – кем были эти мужчины для великой женщины, вы знаете, прочитав нашу книгу.

Евгений Шкловский , Кнут Гамсун , Эмма Рубинштейн

Драматургия / Драматургия / Проза / Историческая проза / Современная проза