Untitled.FR11

Особливого значення в контексті п’єси «Чорна Пантера і Білий Медвідь» набуває образ художника у власне авторському потрактуванні. Якщо згідно із традиційними сюжетними схемами митець випробовується славою або грошима й на кін ставить особисте щастя, право жити з коханою жінкою, бути відомим або багатим, то в п’єсі на вівтар жертовності (і тут домінує якраз висока ідея, прагнення досягти досконалості) покладено життя дитини — немовляти, яке ще не може захистили себе.

Символом ідеї, заради якої здатен піти на величезні жертви головний герой твору український художник Корній Каневич — Білий Медвідь, — постає незакінчена картина. Винниченкова рецепція постаті митця у драмі «Чорна Пантера і Білий Медвідь» суголосна з дослідженням психології творчості на рівнях філософському, психоаналітичному і власне художньому. Народження прекрасного з хаосу повсякденного життя, цілісність якого утримує лише авторська уява та цементує творча енергія митця — ось той процес, таємничість якого приваблює драматурга. Це, зрештою, те, що надає п’єсі актуального звучання. Як зауважує з цього приводу Л. Мороз, у драмі «...йдеться про ті проблеми, які є спільними для художників усіх часів і всіх народів, а сумна історія, що розгортається на сцені, могла статися — і стається, зі своїми деталями,— де завгодно й коли завгодно. І відбувається тут прилучення, безпосереднє, просто відкритим серцем, поєднання — ні, возз’єднання! Української драматургії, українського театру зі скарбницею світової культури, яку складають саме конкретні твори конкретних митців».

З мотивом вибору лов’язаний і мотив випробування художника через спокушання прекрасною жінкою. Це героїня на ім’я Сніжинка, котра входить в артистичне оточення. Вона спочатку заперечує інститут шлюбу, проголошує особливе право художника на свободу, а згодом взагалі намагається переконати Кор-нія, що смерть дитини — це не така вже й трагедія, адже митець повинен бути вільним, а дитина обмежує його свободу. Сніжинка стверджує, що Корній буде вільніший саме з нею, бо Рита — «для самця, а не для творця». Інакше кажучи, вона занадто сповнена життя.

Рита бореться за своє кохання, сприймаючи надмірне захоплення чоловіка малярством як відхід від самого життя, а себе та Лесика — як ті ниточки, що зв’язують Корнія з реальністю. Художник не може жити ілюзіями. Інакше його творчість втратить сенс. Порятунок Лесика тотожний порятункові самого Корнія.