Читаем В лабіринтах абверу полностью

Звичайно, радянський розвідник не знав і не міг знати тоді, що описане ним — тільки мікроскопічна частка тих насильств, катувань, масових розстрілів і вбивств, яких зазнає населення «дистрикту Галичина», що генерал-губернатор доктор Вехтер, генерал-майор військ СС Кацман за найактивнішою участю Бізанца мають конкретні плани винищення мирного населення і військовополонених голодом, зброєю, щепленням тифу й дизентерії. Ні, цього він ще не знав. Але й того, що передав, Що доносили інші розвідники і просто радянські люди, яким пощастило вирватися з окупованої гітлерівцями території, з фашистських таборів і катівень — було досить, щоб людство побачило, який насправді вигляд має «новий порядок».

Радіопередача пройшла спокійно. А втім, Клинченко розумів, що під впливом настрою він діяв необережно: просто обурення почутим у ресторані викликало потребу негайно поділитися з ким-небудь своїми переживаннями.

Наступного ранку Войцехівський повідомив Миколу, що його серед ночі підняли з ліжка й повезли до Бізанца. Майор вивідував подробиці зустрічі з «Шукачем», розпитував про київський гарнізон і фортифікаційні споруди на підступах до міста, цікавився настроями киян. Подякував за інформацію і попередив: Козаченкові — ані слова!

— Запідозрив щось, — висловив побоювання Войцехівський.

Співрозмовник заперечно похитав головою:

— Сподіваюсь — ні! Просто в абвері поводяться так, ніби там зібралися всі брехуни світу: один одному не вірять. Все береться під сумнів. Навіть Гіммлер Канарісу не вірить, а Канаріс — Пммлеру. Ну, а до нас, не німців, довір'я ще менше. Можуть і в особисті речі за глянути. Повернемося до готелю, заберемо валізку з радіостанцією. Понесете її за мною. Зачекаєте на мене біля кабінету Бізанца. Так буде безпечніше. Сподіваюсь, ще сьогодні він відправить нас до Візера.

Коли прийшли в резиденцію губернатора, майор уже був на місці. Уважно вислухав доповідь Клинченка. Уточнив деякі деталі (ті самі, про які розпитував Войцехівського). Наказав подати письмовий звіт. Але відчувалося, що інтерес до «Шукача» він уже втратив: захопився новою роллю і новими обов'язками.

Настала слушна хвилина поцікавитися і своєю дальшою долею.

— Що накажете, гер майор, мені й Войцехівському робити далі?

Бізанц відповів не відразу. Походив по кімнаті, добув із книжкової шафи кришталевий графин і дві чарки алмазної грані, налив собі й відвідувачеві.

— За ваші дальші успіхи, лейтенант! Я зроблю все, щоб вони були помічені згори. Разом з вашим звітом перешлю фон Лахузену свою просьбу відзначити вас гідною нагородою. А тепер скажіть одверто: вас не здивувало, що за київське відрядження ви звітуєте не «Валлі-два», а безпосередньо мені, хоча я тепер виконую інші обов'язки?

— Ні, не здивувало. Ви давали мені це доручення, ви один із визначних працівників абверу. Крім того, певний, у вас є відповідні повноваження полковника фон Лахузена…

— Ви, виявляється, не тільки розвідник, а ще й дипломат, лейтенанте! Жаль, що не я вже ваш начальник. А хотів би лишитися ним. Тому я, під приводом заінтересованості спеціальних служб «дистрикту Галичина» в зв'язках із «Шукачем», попросив надіслати ваш звіт мені. Полковник Лахузен погодився. Насправді ж побачення з вами потрібне було мені, щоб дістати вашу згоду перейти до мене ад'ютантом. Посаду мою знаєте: радник при генерал-губернаторі фон Вернері. По суті я координую всю діяльність розвідки, контррозвідки та інших спеціальних служб дистрикту. Головне наше завдання тепер — очистити край від більшовицьких і неповноцінних з расового погляду елементів. Отже, ухил у бік контррозвідки. А хочете, я зроблю вас одночасно ще й політичним діячем? Тоді до омріяної вами кар'єри після війни рукою подати!

— Який же політичний пост ви мені пропонуєте, — розсміявся Микола, показуючи, що вміє цінити жарт.

Та Бізанц, як виявилося, пропонував усерйоз. Витягти з шухляди папку з грифом «таємно» й трьома великими літерами: УЦК, написаними по центру, він повів далі:

— Коли я керував вашою підготовкою у «Бранденбурзі-800» і вводив у товариство українських націоналістів, то познайомив вас і з…

— Кубійовичем, який і став на чолі так званого «Українського центрального комітету», — перехопив його думку Клинченко, вказуючи на папку.

— А пам'ятаєте, хто ще туди входить?

— Усе, що ви мені розповідали, запам'ятав, як таблицю множення. Ще входять туди мельниківці Бойдуник, Тесля, Мілянич, Паньківський…

— Можете пишатися такою пам'яттю, лейтенант! Тепер слухайте далі. Організація ця таки насправді оунівська, точніше, мельниківська, хоча й видає себе за безпартійну. Нехай! Це навіть краще, бо вона тепер претендує на право бути виразником думок народу. Створила губернські й окружні комітети. Чим би дитя не тішилось… Так от, ідіть до мене в ад'ютанти, і я зроблю вас своїм представником в УЦК.

— А якщо мене не оберуть?…

Перейти на страницу:

Похожие книги

После
После

1999 год, пятнадцать лет прошло с тех пор, как мир разрушила ядерная война. От страны остались лишь осколки, все крупные города и промышленные центры лежат в развалинах. Остатки центральной власти не в силах поддерживать порядок на огромной территории. Теперь это личное дело тех, кто выжил. Но выживали все по-разному. Кто-то объединялся с другими, а кто-то за счет других, превратившись в опасных хищников, хуже всех тех, кого знали раньше. И есть люди, посвятившие себя борьбе с такими. Они готовы идти до конца, чтобы у человечества появился шанс построить мирную жизнь заново.Итак, место действия – СССР, Калининская область. Личность – Сергей Бережных. Профессия – сотрудник милиции. Семейное положение – жена и сын убиты. Оружие – от пистолета до бэтээра. Цель – месть. Миссия – уничтожение зла в человеческом обличье.

Алена Игоревна Дьячкова , Анна Шнайдер , Арслан Рустамович Мемельбеков , Конъюнктурщик

Фантастика / Приключения / Приключения / Исторические приключения / Фантастика: прочее
Меч королей
Меч королей

Король Альфред Великий в своих мечтах видел Британию единым государством, и его сын Эдуард свято следовал заветам отца, однако перед смертью изъявил последнюю волю: королевство должно быть разделено. Это известие врасплох застает Утреда Беббанбургского, великого полководца, в свое время давшего клятву верности королю Альфреду. И еще одна мучительная клятва жжет его сердце, а слово надо держать крепко… Покинув родовое гнездо, он отправляется в те края, где его называют не иначе как Утред Язычник, Утред Безбожник, Утред Предатель. Назревает гражданская война, и пока две враждующие стороны собирают армии, неумолимая судьба влечет лорда Утреда в город Лунден. Здесь состоится жестокая схватка, в ходе которой решится судьба страны…Двенадцатый роман из цикла «Саксонские хроники».Впервые на русском языке!

Бернард Корнуэлл

Исторические приключения