В обіймах Казанови

Казанова, хоч і не показав цього Любомирському, відчув, як його накрила хвиля полегшення. Напруга останніх кількох годин розтанула, залишивши його страшенно виснаженим. Він попрощався з усіма і заснув.

Наступного ранку до монастиря почали прибувати вороги Браницьких з привітаннями. Всі пропонували йому якісь кошти, але Казанова відмовився приймати золото, побоюючись, що прихильники графа звинуватять його в умисному вбивстві за гроші.

Протягом наступних днів перебування в монастирі Казанова страждав від сильної лихоманки.

Поранена рука опухла до ліктя. Хірург викликав на консультацію двох своїх колег і вони разом рекомендували негайну ампутацію руки до плеча.

Казанова відмовився, викинувши коновалів із вітальні та наказавши слугам замкнути двері.

Князь Любомирський, дізнавшись про його впертість, прибув того ж дня.

– Що ви робите, пане Казанова, — сказав він з докором, щойно став у відчинених дверях. – Хірурги кажуть, що гангрена вже перекинулася на плече і завтра отруїть всю руку.

– Вибачте, княже, але рука належить мені, тому я маю право відмовитися від операції, яка, на мій погляд, є непотрібною.

– Неможливо, щоб три найкращі лікарі помилилися в діагнозі, – сказав Любомирський. – Заради Бога, схаменіться.

- Я такий же розумний, як завжди, князю, — спокійно відповів Казанова. – Я трохи розбираюся в медицині і підозрюю, що лікарі, які рекомендували ампутацію, не керувалися турботою про моє одужання.

– Що ще?

– Ви не повірите, князю.

– Та скажи мені.

– Я думаю, що ампутацією мені руки вони хотіли дати задоволення Браницькому, – сказав Казанова якомога спокійніше.

Любомирський спохмурнів

– То ви вважаєте, що Браницький підкупив лікарів, щоб вони поставили вам страшний діагноз? – з недовірою сказав він.

– Граф — аж надто людина честі для цього, але його слуги — негідники», — відповів Джакомо. – Все одно я скасував операцію.

Князь Любомирський більше не наполягав.

Через кілька днів набряк на руці спав, рана прийняла здоровий колір.

На Великдень Казанова покинув монастир із перев’язаною рукою, хоча повне одужання мало зайняти ще кілька місяців.

Відразу після свят його відвідала Ізабелла, яка принесла трохи грошей на поточні витрати і залишилася з ним на всю ніч. Вранці вона повідомила, що вони довго не побачаться, бо чоловік викликає її до Берліна.

Зі щирим жалем Джакомо попрощався зі своєю коханкою і захисницею, передчуваючи, що більше ніколи її не побачить.

Через кілька днів після повернення додому Джакомо отримав виклик від короля.

Він сів у карету і поїхав до замку.

Станіслав Август приймав його у приватних покоях. Він протягнув Казанові руку для поцілунку, а коли венеціанець став навколішки, король, удаючи невігластво, запитав про його поранену руку.

– Це через ревматизм, милостивий пане.

– Наш клімат може бути прикрим для жителя півдня, — двозначним тоном погодився король.

Казанова випростався й подивився його величності в обличчя.

– Я намагатимусь уникати нещасних випадків, які викликають такі нездужання у майбутньому, ваша величність.

Понятовський усміхнувся більш привітно.

Після цього вони обмінялися ще кількома невимушеними реченнями, і Казанова попрощався з монархом. Коли він йшов, Станіслав Август зупинив його біля дверей.

– Вам, мабуть, буде цікаво, пане Казанова, знати, що я призначив графа Браницького великим ловчим. Було б добре, якби ви його привітали з цим і заодно дещо пояснили...

Король зробив багатозначну паузу.

Казанові не потрібно було повторювати двічі.

Після аудієнції він наказав відвести себе до Браницьких.

Граф лежав у ліжку, блідий, як простирадло. Джакомо вклонився, і Браницький помахом руки привітав його.

– Пане графе, я прийшов попросити у вас вибачення за мою нездатність стримати свою образу, яка принесла нам обом більше шкоди, ніж честі.

— Мені теж шкода, кавалере, — відповів граф і скривився, наче кожне слово завдавало йому болю. – Мене охопив гнів, засліпили ревнощі і відібрали здоровий глузд.

– Тож прошу вас, графе, захистіть мене від ваших гусар, які вважають, що підлестяться вам, позбавивши мене життя.

– Пане Казанова, будьте впевнені, я не маю жодного відношення до дій цього божевільного Бишевського. Як тільки я дізнався, що він збирається зробити, я наказав йому залишити країну. Крім того, для нього це було б найкращим результатом, бо його назвали розбійником за напад із шаблею на графа Мощенського та князя Любомирського. Мені шкода бідолашного хлопця, тому що він мій приятель, і він думав, що я не виживу.

Граф знову замовк, а сильний біль розривав його.

– Сідайте, будь ласка, і давайте дружити, — додав він і вказав на стілець, поставлений біля ліжка.

Казанова скористався запрошенням магната.

– А як ваша рана, граф? – запитав він.

– Лікарі кажуть, що я одужаю, хоча мені доведеться пролежати кілька тижнів, а потім сидіти на жорсткій дієті. Але це незначна заминка порівняно з тим, що могло статися. До речі, ви чудовий стрілець, кавалере, якби я це знав, я б вибрав шаблі.