В сузір’ї Дракона

І все ж… Незвичайніших і солодко-страшніших польотів ніде більше, як у вічній Країні Дитинства немає… І хай тобі вже носять пенсію додому, хай ти кахикаєш і скаржишся на болячки, але в душі тобі все ще стільки, як було тоді, коли ти літав… І — Господи ти Боже мій! — як же хочеться ще літати. Поки живеш! Й іноді я таки ширяю — над безоднею широкої зеленої долини голубою річечкою на дні, з жовтими піщаними берегами, купами верб і чередами корів… Літаю попри пенсійний вік. А втім, для польотів уві сні в Країну Дитинства вік не грає аніякої ролі. Там всі одинакові — без віку. А тому вічні.

Там, літаючи уві сні, я й ханя зустрів, який хотів підкорити В. к. с. на велосипеді.

— Як ти? — питаю. — Все літаєш?

А сам подумав: так він же не знає моєї мови, а я його.

Але уві сні свої закони і там один одного всі чудово розуміють, хоч вони й діти різних національностей.

— Літаю, — відповів він, посміхаючись так, як посміхаються лише китайці — ввічливо і в той же час трохи церемонно.

— І через Стіну?

— І через Стіну, — одказує. — Солодко і страшно літати…

І подивувався, чому це, мовляв, про його польоти на велосипеді через В. к. с. досі немає жодного рядка в Книзі рекордів Гіннесса?

А тому, подумав я (вголос нічого не сказав, щоб його не засмучувати), що Книга Гіннессів чомусь не реєструє польоти уві сні.

Який жаль! Які польоти досі залишаються невідомими людству! Яких літунів воно втрачає. А без них так нудно жити в світі білому, панове-товариство!

Він помахав на прощання рукою і легко та красиво полетів на своєму велосипеді. І я ще, пригадую, подивувався: даж не розбився Лі, хто вам про те сказав? Он він, подивіться, подивіться, птахом летить на велосипеді.

Над Великою, над Стіною…

Я ЗНАЮ, ЩО ТИ ДОБРИЙ

Відчуття, що в квартирі живе якась невидима для людського ока істота, можливо, й з потойбічного світу, з’явилося невдовзі, як ми перебралися. Чортівня то з розряду нечистої сили, у яку віками вірили наші предки (щось на кшталт хатнього дідька, наприклад), чи щось сучасне, пов’язане з новітнім полтергейстом, я не знав (та й зараз не знаю), але відчуття, що ВОНО таки є, з’явилося, повторюю, досить швидко — чого раніше, у попередніх моїх пенатах, хоч я поміняв їх чимало, ніколи не було.