Велика Історія України

Зчасом, коли скити прислабли, наперло на них зі сходу, споріднене з ними іранське племя сарматів. Протягом довгого часу від iii ст. перед Хр., до II ст. по Христі, завоювали вони всі українські землі, зайняті дотепер скитами й залишили по собі назву Сарматії не тільки для нашого краю, але й для цілого східньо-европейського низу, та около 600 назов місцевин на українському півдні. Як скити не виперли цілком із своїх земель місцевого населення, так і сармати тільки приборкали й підчинили своїй владі всі племена, що жили тоді здовж чорноморського поберіжжя й накинули їм свою назву. Грецькі літописці називають сарматів «підданими жінок», що свідчить про виїмкове серед степовиків, становище жінки в сарматському громадянстві. По правді сарматами жінки не правили, але вони були в них рівнорядні громадянки й на рівні з чоловіками їздили верхи, полювали та приймали участь у боях. Більшість сарматів вела кочівниче життя. Сарматські войовники носили шкіряні або металеві шоломи й панцирі, списи, луки та мечі. Славилися, як незрівняні їздці. Не було в них багато заліза й тому вони виробляли свої панцирі теж із плиток із порізаних кінських копит; із рогу бували в них і вістря стріл та списів. Широким і загубистим одягом подабали сармати на персів. Були біляві з лиця, носили довге волосся та мали суворий, дикий вигляд. Мовою наближувалися до скитів, із якими були посвоячені й під оглядом віри.

Аляни

На зміну сарматам прийшли в І ст. по Хр. аляни, прозвані тежроксолянами, що, як скити й сармати, опанували чорноморський степ та накинули його мешканцям, разом із владою, і назву. Були це кочовики теж іранського походження, подібні до скитів і сарматів з мови та одягу. По словам сучасника боїв алянів з гунами Аміяна, жили вони в мандрівних возах і годувалися мясом та молоком. Від гунів були куди культурніші, гарні з виду, біляві, легко озброєні, дуже войовничі та свободолюбні. В їх громаді були всі собі рівні, але суддями бували тільки люди, що вславилися в боях.

Аляни вдержалися на чорноморському степу недовго. Під напором германських племен із заходу й гунських орд зі сходу, розпалися аляни на кілька частин; із них одна тільки невеличка частина втрималася на Прикавказзю, де дала початок осетинському народові. Там вони живуть до сьогодні.

Бесси, костобоки й карпи

В пору, коли крізь чорноморські степи перевалювались кочівничі орди іранських племен, в Карпатах жили народи тракійського походження, що їх тогочасні греко-римські письменники прозвали бессами, костобоками й карпами.

На основі тогочасних історичних джерел важко визнатися, чи ці племена жили по обох боках, чи тільки на південних склонах Карпат. Можемо здогадуватися, що бесси жили в околицях сьогоднішньої Лемківської Верховини, на схід від них костобоки, а ще дальше, в поріччі Дністра й Пруту — карпи.

Всі вони були войовничі й підприємчиві, а костобоків бачимо в 165 р. по Хр. у походах на алянів та Македонію. По кількох війнах із римлянами всі ті племена так ослабли, що мусіли піддатися волі римських імператорів й виселитися з Карпат у межі римських провінцій Мезії та Панонії.

Деякі учені старалися доказати словянське походження тих племен,— цей погляд не утримався, але безсумнівне є те, що ці тракійці, зустрівшися з напором словянських племен від півночі, поневолі із ними мішалися, а коли врешті виселилися з Карпат, то їх останки, споріднилися з словянами та стали предками сьогоднішнього населення Карпат.

Із вдачі були вони войовничі й сміливі, особливо на підпитку. Їх семейне життя не виблискувало чеснотами. Кохалися в зброї, в золотих прикрасах і татуовалися. Волоссям були біляві, з виду червонаві. Одягами та багатьома звичаями нагадували скитів. Від своїх сусідів відрізнювалися замилуванням до співу й вірою в безсмертність, їх жреці мали великий вплив не тільки на їх релігійне, але й політичне життя.

Бастарни

Рівночасно з бессами, костобоками й карпами, появляються на карпатському підгірї германські племена бастарнів; попереджуючи велике переселення германів з півночі на південний схід, врізувалися вони клином поміж іранських мешканців чорноморського степу. Вперше зявляються на історичному обрії в 180 р. по Хр. коли то македонський король Пилип II закликав собі їх до помочі. Вони зайняли дельту Дунаю й східні Карпати та давалися дуже в знаки римським провінціям. Остаточно їх таки перемогли римляни й переселили в межі своїх подунайських провінцій. З того часу гине по них слід, як і по бессах, костобоках та карпах.

Готи