Вершник без голови

- Отакої, Слоумене! Даремно ви за мене турбуєтесь. Я не раз бував під вогнем прекрасних очей, і мені нема чого боятися.

- Але не таких прекрасних.

- Чортівня якась! Ви змушуєте чоловіка закохатися в цю дівчину, ще й не бачивши її. Мабуть, вона справді рідкісна, незрівнянна красуня.

- Атож, саме така вона була, коли я бачив її востаннє.

- А коли ж це було?

- Бал у Лафурша? Стривайте, зараз пригадаю... Років з півтора тому. Ми саме повернулися з Мексики. Вона тоді тільки-но почала показуватись у світі. Як ото мовиться: «Зійшла нова зоря на небозводі, народжена для слави, осяйна».

- Півтора року - чимало часу,- розважливо сказав Кросмен,- а надто для дівчини, та ще й креолки. Вони ж бо часто вискакують заміж, коли ще й шістнадцяти не мине. Чи не втратила її краса своєї свіжості?

- Гадаю, що ні. Я міг би піти туди пересвідчитись, та їм тепер, мабуть, не до гостей: готуються до свята. А от наш майор уже побував у Каса-дель-Корво й повернувся в такому захваті від краси міс Пойндекстер, Що пані майорша мало не наскубла йому чуприну.

- Ну, капітане Слоумене! - вигукнув драгунський лейтенант.- Слово честі, ви так розпалили мою цікавість, що я вже майже закоханий у ту Луїзу Пойндекстер.

- Та перше ніж ви закохаєтесь остаточно,- серйозно мовив каштан,- дозвольте мені застерегти вас. У красуні є сторож, такий собі лихий дух.

- Певне, брат? Так звичайно говорять про брата.

- Брата вона має, але це не він. її брат - добрий, благородний юнак, єдиний із знайомих мені Пойндекстерів, кого не точить власна гордість.

- Тоді аристократичний батько? Ну, навряд чи він буде проти того, щоб поріднитися з Генкоками.

- А от я цього не певен. Адже Генкоки - янкі з півночі, а він - гордий південець! Та я мав на думці не старого Пойндекстера.

- Хто ж тоді той лихий дух? Чи, може, він справді

не людина, а дух?

- Та ні, людина, принаймні на вигляд. Це її кузен, досить неприємний тип. Звуть його Кассій Колхаун.

- Я начебто десь чув це ім'я.

- Я теж,- докинув стрілець.

- Його чув майже кожен, хто був так чи так причетний до мексиканської війни, тобто брав участь у поході Скотта [25]. Про Кассія Колхауна тоді чимало говорили й здебільшого не дуже схвально. Він був капітаном у полку волонтерів о штату Міссісіпі - він звідти родом,- але його частіше бачили за картярським столом, аніж у полкових казармах. Там сталося два чи три випадки, після яких він здобув лиху славу задираки. Але то було ще перед мексиканською війною. Серед новоорлеанських шибайголів його добре знали і вважали небезпечним.

- То й що? - трохи зачіпливо спитав молодий драгун.- Кого цікавить, чи він небезпечний, той містер Кассій Колхаун, чи ні? В усякому разі, мені до нього байдужісінько. Ви ж самі казали, що він їй тільки кузен, хіба не так?

- Мабуть, не тільки. Я маю підстави гадати, що він

залицяється до неї.

- І вона приймає його залицяння?

- Цього я сказати не можу. Я лише знаю, чи, певніше, здогадуюсь, що він у великій шані в її батька.

І мені казали чому,- щоправда, це тільки чутки, але цілком вірогідні. Звичайна історія: залежність через позичені гроші. Пойндекстер уже далеко не той багатій, що був колись, а то б ми ніколи не побачили його в цій глушині.

- Коли його дочка справді така принадна, як ви кажете, то, мабуть, тут незабаром з'явиться і капітан Кассій Колхаун?

- Незабаром? То ви нічого не знаєте? Він уже тут, приїхав разом з Пойндекстерами й оселився в їхньому домі. Дехто каже, що й він уклав свої гроші в цю плантацію. Не далі як сьогодні вранці я бачив його в барі: він дудлив віскі й хизувався, як і раніш.

- Такий смаглявий чоловік років тридцяти, в синьому сюртуку напіввійськового крою і з револьвером Кольта при боці?

- Атож, і з-мисливським ножем у внутрішній кишені. Оце ж він і є.

- Вигляд у нього досить зухвалий,- зауважив молодий стрілець,- і якщо він справді задирака, то зовнішність це тільки підтверджує.

- До біса його зовнішність! - із серцем вигукнув драгун.- Ми ж бо офіцери війська дядька Сема [26], і нам не личить боятися чийогось там вигляду, та й самого того задираки. Нехай лиш спробує зачепити мене, то я покажу йому, що вмію спускати курок так само швидко, як і він.

У цю мить сурма покликала їх до ранкового шикування - цієї церемонії в невеличкому прикордонному форті дотримувались так само неухильно, як і в армійському корпусі,- і троє офіцерів розійшлися готувати свої роти до огляду, що його провадив майор, комендант форту.

Розділ X КАСА-ДЕЛЬ-КОРВО

Маєток, або ж гасієнда, Каса-дель-Корво простягся вподовж лісистої долини Леони більш як на три милі і вдвічі далі сягав на південь у прерію.

Сам будинок, що його звичайно, хоча й неправильно, також називали гасіендою, стояв на віддалі гарматного пострілу від форту Індж, і звідти було трохи видно білі стіни - решту будинку заступали високі дерева, що росли по берегах річки.

Місце для гасієнди було обрано не зовсім звичайне, що,безперечно, випливало з міркувань оборони: будинок закладали в ті часи, коли поселенцям ще загрожували набіги індіанців; а втім, ця небезпека не минула й тепер.