Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону

І так, підполк. Шрадер, шеф санітарної служби в штабі дивізії, мав висловитися, що він бачить для врятування дивізії лиш один лік, а саме: розділити добровольців по німецьких частинах. Ще найлагідніше висловився наш командир, тепер майор Кюстер, що взагалі може найліпше розумів психіку нашого вояка, чого доказом може бути цитований вислів про УПА. Він пропонував лиш перевести в дивізії ще раз зголошення, вибраних залишити, а решту — розігнати. А їх суму поглядів на цю справу, висловив зв'язком наш дивізійний шеф канцелярії, Валь, що сказав: «Як ви будете на фронті, то перед вами будуть совєтські кулемети, а за вами — наші»…

Цей Валь — це взагалі був типок. Активний СС від 1939 р., незвичайно здібна людина, меткий організатор, з фаху торговельний бюробик, що не перешкаджало йому подаватися за студента медицини, учасник «Остфронту» (маячив вічно про ЕК І, якого, очевидно, не мав ніколи), страшний мегаломан, здеґрадований за карну справу (хоч говорив, що усунули його з офіцерської школи за «вільнодумство»), був креатурою Кюстера, що забрав його до себе, знаючи його організаційні здібності. Він дійсно поставив штабову роботу в «фляку» на висоті. За це Кюстер зробив його, не зважаючи на «форбештрафунґ»,[42] ушафюрером, мимо спротиву штабу дивізії. У позиції до цього типа стояли два інші панове, яких німці очеркують поняттям «ді Брідер». Це господарські підстаршини Маніх і Янцен. Ці люди дивилися на дивізію, як на джерело доходу і свій погляд систематично переводили в життя. Вічно дерлися з Валем про поділ добичі, а скільки ж вони накрали наших харчевих засобів, то ніхто не знає. Осторонь стояв симпатичний «фоєрверкер», Францішек Прохаска, чех з Брна, якого химерна доля загнала до Галицької дивізії. Він був ворогом есесів, бодай на словах, прийшов з летунства і нарікав часто, що, з огляду на його слов'янське походження, німці затаїли, чи привласнили собі його якийсь винахід при тяжкій зенітній артилерії. Від німців терпів шикани. Решта — це всі оті Страчеси, Шефери, Візе, Енгелі, Пічонки і як там вони ще називалися. Назагал — голота. Для цілого того «ферайну»[43] варили спеціяльні обіди. Продукти для цього брали лише на кошт стрілецтва, а українські підстаршини, що ввесь день «шибали» собою на тяжкій службі, їли варену воду з «гемізою». У процесі комплектування кадрів дістали ми ще двох німецьких оштуфів — Бльома і Фрідріхса. Перший, клясичний приклад загонистого німця, гідний «кумпан» Еміхена, якого переважав одначе й інтеліґенцією, і ростом, бодай удвоє, мав ту прикмету, що цінив військове вміння і був справедливий. Займав становище команданта легкої (2 цм) батерії і жив з стрільцями непогано, поки не потоптав тризуба, якого хлопці уложили з камінців коло бараку. Від цього часу відносини попсувалися.

Другий, Фрідріхс, дуже молоденький, нелюблений рештою німців, що бачили в ньому карієровича, «партаймана». Спеціяльно поганого наставлення до нас йому не можна було закинути. От, німак, тай тільки.

У цьому ж часі ми дістали ще 3-ох українських старшин: лікаря, дуже симпатичного д-ра Т., чот. К., як офіцера особливого призначення, і чот. Т., як другого (крім німця оштуфа Льоренца) господарського офіцера. Його військова кар'єра була коротка. Він розпився і раз жандармерія найшла його п'яного в рові та нагнала геть.

Тимчасом положення на фронтах усе більше поважніло. Вишкіл добігав до кінця і незабаром зміг Фрайтаґ святочно проголосити закінчення вишколу та повідомити на урочистій збірці цілої дивізії її готовість до бою. Небаром розпочалися повні вже вимаршові приготування. Вишкіл мав характер лише збуття часу і всі чекали наказу. І він, нарешті, прийшов…

Виїзд

Може не дуже доцільно присвячувати окремий розділ такому, часово ограниченому, фактові, як виїзд із Нойгамеру на фронт. Це правда! Виїзд тривав лише кілька днів, по-різному і в різних частинах. Але ввесь комплекс питань, зв'язаних із самим виїздом, такий одначе великий, що його прийдеться розглядати, як окрему, хоч невелику, цілість.

Питання виїзду на фронт було основною проблемою, навколо якої крутилися думки й здогади всього Нойгамеру. Взагалі, як кожний пам'ятає, галицький загал очікував, що темпо виставлення дивізії буде далеко скоршим. Загально числилися з «айнзацом» ще в 1943 р. Коли розвій випадків доказав усю необґрунтованість цих поглядів, публічна опінія попала в другу скрайність, а саме, що нам східнього фронту взагалі не бачити і подібні інші поголоски.