Вибране

З аспірантського оточення Василь Стус зблизився з Леонідом Селезненком. В Інституті літератури — з Іваном Світличним та Михайлиною Коцюбинською. Світличний став у Києві для поета тією людиною, яка остаточно допомогла сформуватися Стусу-поету і Стусу-громадянину. Це зближення допомогло йому ввійти до кола шістдесятників та зблизитися з Клубом творчої молоді. Василь потрапляє до кола творчої української інтелігенції, яка жила тими самими болями й надіями, що й він.

Тоді ж настало справжнє велике кохання. Василь зустрів Валентину Попелюх, яка стала дружиною та берегинею поетового життя й творчості.

Наприкінці літа 1965-го Україною прокотилася хвиля арештів. Поміж заарештованих був найближчий товариш Василя — Іван Олексійович Світличний. З того часу життєві обставини дедалі більше примушували ставати в жорстку опозицію до влади.

Офіційна література не помічала неофіційну. На поетичних вечорах густішала атмосфера страху, а відтак Стусові довелося зосередитися переважно на літературознавчій та перекладній праці. Завершивши збірку «Зимові дерева», поет подав свої російськомовні сценарії на конкурс до Московських сценарних курсів. Успішно пройшовши відбір, він так і не поїхав туди вчитися, адже українське ЦК було категоричним: Стус — націоналіст.

У Києві Стусові твори припинили друкувати навіть під псевдо­німами, а працювати довелося спершу кочегаром (неофіційно), а згодом — редактором будівельної документації.

13 січня 1972 р. Василя Стуса заарештували через так звану справу Добоша. Поет тримався, а його реакцією на дев’ятимісячне слідство стала збірка «Час творчості».

Дальша біографія героїчна й добре відома. Це вже шлях людини, позбавленої сумнівів. Паралельно творилися вірші — даровані Богом, Долею чи світом у нагороду за незрадливість і витримку. Василь Стус надто цінував такий дарунок, аби сумніватися. Від покарання до покарання він торував свій шлях, з кожного повороту якого творив свій портрет, в якому легко вгадуються ситуації й цілий світ. Вгадуються, незважаючи навіть на те, що в «Палімпсестах» Стус зробив все можливе, аби затерти сліди надмірних емоцій, страждань і переживань. У XX ст. виявляти надмір емоцій чи страждань — це відвертий несмак.

1972 року був суд і вирок: п’ять років таборів і три — заслання. У грудні Стус прибув етапом у табір селища Барашево Мордовської АРСР. 3 березня 1975 року він написав лист до Верховного Суду РРФСР на захист В. Чорновола. У липні цього підписав звернення політв’язнів в Комісію законодавчих пропозицій ВР СРСР, у якій формулювалися чотири принципи законодавчої реєстрації статусу політв’язня.

На початку липня 1976 року у поета вилучено рукопис збірки «Палімпсести» «для перевірки». 15 липня В. Стус відмовився від радянського громадянства. У серпні розформовано табір. Поет в цей час знаходився в таборовій лікарні. Під час розформування табору зі Стусових речей вилучено рукопис збірки «Час творчості».

Восени зошит з «Палімпсестами» повернуто поетові (з 50 вилучених у Стуса зошитів із віршами повернуто було менше 10).

11 січня 1977 року за добу до завершення терміну ув’язнення Василя Стуса взято на етап до нового місця заслання. 5 березня поет прибув у селище ім. Матросова Магаданської області.

10 лютого 1978 року відбувся обшук у кімнаті в зв’язку зі справою Л. Лук’яненка. Триденний допит в Усть-Омчузькому районному відділі КДБ. Шантаж новим терміном ув’язнення.

У серпні 1979 року повернувся із заслання до Києва. Став членом Української Гельсінкської спілки.

2 жовтня 1980 року Київський міський суд засудив особливо небезпечного рецидивіста Василя Стуса на 10 років таборів посиленого режиму і 5 заслання. Навесні 1981 року відбулася його остання зустріч з рідними.

Поет став лауреатом Міжнародної літературної премії «Amnesty International». З-поміж усіх радянських політв’язнів цієї літературної премії була удостоєна лише колишня киянка, російськомовна поетеса Ірина Ратушинська.

Восени у Стуса вилучили зошит віршів і перекладів «Птах душі».

1985 року Генріх Белль висунув творчість Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії.

На початку серпня Василя Стуса кинуто до карцера через брехливе звинувачення.

Проти ночі 4 вересня 1985 року у карцері, під час «сухої» голодівки припинило битися серце Василя Стус.

Дмитро Стус

Зі збірки «Зимові дерева» (1970)

«Куріють вигаслі багаття,..»