Від диктатури до демократії: концептуальні засади здобуття свободи

На противагу наслідкам силових дій, що призводять до централізації влади, ненасильницька боротьба сприяє демократизації політичного суспільства кількома шляхами. Частина демократичних наслідків має негативний характер. Так, на відміну від військових методів, ненасильницький спротив не передбачає засобів примусу під контролем правлячої еліти, які можна використати проти населення для встановлення і збереження диктатури. Лідери політичного спротиву здатні застосовувати вплив або тиск на своїх послідовників, однак вони не можуть ув’язнити чи стратити їх у разі незгоди або переходу на інший бік.

Інші демократичні наслідки є позитивними. Ненасильницька боротьба надає населенню засоби для досягнення та захисту їхніх свобод від посягань теперішніх або майбутніх диктаторів. Нижче подаємо низку позитивних демократичних наслідків ненасильницької боротьби:

• досвід, набутий у процесі ненасильницької боротьби, зміцнить упевненість населення у своїх силах перед загрозою нових репресій з боку режиму;

• ненасильницька боротьба передбачає такі методи, як відмова від співпраці та спротив, за допомогою яких населення може чинити опір антидемократичному контролю над ним будь–якого диктаторського угруповання;

• ненасильницька боротьба може бути використана для відстоювання демократичних свобод перед обличчям репресивного контролю, таких як свобода слова, свобода

преси, свобода участі у незалежних організаціях та мирного зібрання;

• як попередньо зазначалося, ненасильницька боротьба робить значний внесок у справу виживання, відродження і зміцнення незалежних груп та інституцій суспільства. Для демократів це важливо, оскільки вони здатні мобілізувати потенціал народу і встановити рамки реальних повноважень будь–яких диктаторів у майбутньому;

• ненасильницька боротьба забезпечує населення засобами контролю над репресивними діями поліції та військових, що здійснюються за наказом диктаторського уряду;

• ненасильницька боротьба дає можливість населенню та незалежним інституціям в ім’я демократії тимчасово відмежувати, а то й зовсім ізолювати правлячу еліту від джерел влади, таким чином усуваючи можливість її панування.

Складність ненасильницької боротьби

З викладеного вище випливає, що ненасильницька боротьба являє собою складну тактику суспільних дій, яка передбачає багато методів, низку механізмів здійснення перетворень, а також певні норми поведінки. Для того, щоб бути ефективним, особливо у протистоянні з диктатурою, політичний спротив потребує ретельного планування та підготовки. Потенційні учасники мають розуміти, що від них вимагається. Необхідно насамперед забезпечити доступ до ресурсів, а стратеги повинні проаналізувати, як найкраще вести ненасильницьку боротьбу. Отже, звернімо увагу на цей останній вирішальний момент: потребу стратегічного планування.

Розділ шостий

ПОТРЕБА СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ

Кампанії політичного спротиву можуть розпочинатися в різний спосіб. У минулому вони майже завжди були незапланованими і, по суті, випадковими. Конкретні вияви невдоволення, що раніше слугували поштовхом до початку таких дій, суттєво різнилися між собою. Однак часто приводом ставали нові прояви жорстокості режиму, нова репресивна політика чи порядки, ув’язнення або вбивства шанованих у суспільстві осіб, скорочення продовольчих запасів, зневага до віросповідань або річниця важливої події. Спровокований диктатурою розлючений народ одразу розпочинав масове повстання, не замислюючись над наслідками, або ж окремі сміливці чи невеликі групи осіб вдавалися до дій, що отримували масову підтримку. Дехто приєднувався до боротьби, мотивуючи свою участь пережитою несправедливістю. Часом конкретний заклик до спротиву з боку окремих осіб чи невеликих груп спричиняв неочікувану ланцюгову реакцію.

Проте, незважаючи на деякі позитивні моменти, спонтанність мала свої недоліки. Часто учасники стихійних виступів не були спроможні запобігти жорстокості диктатури. Як наслідок – страждання продовжувалися, а рух опору згасав. Іноді через брак попереднього планування з боку демократів життєво важливі рішення приймалися випадково, що мало руйнівні наслідки. Навіть у разі розпаду деспотичної системи відсутність плану подальшого переходу до демократії призводила до виникнення нової диктатури.

Реалістичне планування