Від диктатури до демократії: концептуальні засади здобуття свободи

Стратеги повинні пам’ятати, що конфлікт із застосуванням політичного спротиву – це поле боротьби, на якому немає нічого статичного, безперервно і швидко змінюються заходи і контрзаходи, баланс сил. Варіативність балансу сил між сторонами конфлікту значно вища, ніж під час збройних конфліктів, він змінюється швидше, має більш різнопланові і політично значущі наслідки. Завдяки такій варіативності ці наслідки далеко не завжди можуть проявлятися відразу, впливати на зміцнення або послаблення позицій тих чи інших груп. Крім того, група ненасильницького спротиву значною мірою здатна впливати на збільшення чи зменшення відносної могутності своїх суперників. Так, добре організований і завзятий ненасильницький рух опору, всупереч жорстокості диктатури, може стати причиною невдоволення, стурбованості, ненадійності, а у крайніх випадках навіть заколоту серед прибічників режиму. А це, своєю чергою, може викликати активніший міжнародний осуд диктатури. До того ж, вміло організований політичний спротив сприятиме тому, що дедалі більше людей, які раніше мовчки підтримували диктаторів або займали загалом нейтральну позицію, приєднаються до руху опору.

Чотири механізми перетворень

Ненасильницька боротьба спричиняє зміни у чотирьох напрямах. Перший механізм перетворень найменш імовірний, хоча його приклади можна знайти в історії. Емоційно вражені стражданнями хоробрих учасників ненасильницького спротиву представники ворожої сторони дають себе переконати в тому, що мотиви руху опору справедливі, і погоджуються прийняти вимоги демократів. Такий механізм називається «перетворення» і трапляється вкрай рідко.

Набагато частіше учасники ненасильницької боротьби прагнуть змінити конфліктну ситуацію і суспільство так, щоб протилежна сторона не змогла діяти за власним бажанням. Саме це перетворення і породжує три інші механізми: пристосування, ненасильницький примус і розпад. Який із цих механізмів матиме місце, залежить від ступеня переміщення відносних і абсолютних сил у бік демократів.

Якщо проблеми не є істотними, вимоги опозиції не складають загрози, а протистояння сторін до певної міри змістило баланс сил, конфлікт може бути розв’язаний досягненням угоди, усуненням розбіжностей або компромісом. Такий механізм називається «пристосування». З його допомогою було врегульовано, наприклад, багато страйків, внаслідок чого обидві сторони отримали дещо з того, чого прагнули, проте жодна не досягла свого в повному обсязі. Уряд може вдатися до такого розв’язання конфлікту з метою отримати деякі вигоди для себе: зменшити напругу, створити враження відновлення «справедливості» або поліпшення міжнародної репутації режиму. Дуже важливо ретельно продумати перелік питань, які можна врегулювати шляхом «пристосування». Боротьба за повалення диктатури до них не належить.

Ненасильницька боротьба може бути значно потужнішою, аніж визначена нами в межах «перетворення» чи «пристосування». Масова відмова від співпраці та непокора здатні настільки змінити соціально–політичну ситуацію і, особливо, баланс сил, що диктатори фактично втратять контроль над економічними, соціальними і політичними процесами на урядовому та суспільному рівнях. Військові сили суперника можуть стати настільки деморалізованими, що просто не підкорятимуться надалі наказам, спрямованим на придушення опору. Хоча лідери режиму збережуть свої позиції і будуть дотримуватися початкових цілей, вони втратять здатність діяти ефективно. Такий розвиток подій має назву «ненасильницький примус».

У деяких крайніх випадках умови, які викликали застосування ненасильницького примусу, можуть ще більше ускладнитись. Диктатори фактично позбавляються будь–якої здатності діяти, а владна структура зазнає краху. Послідовність учасників руху опору у цілеспрямованій відмові від співпраці та непокорі позбавляє їхніх опонентів навіть найменшого контролю над ними. Чиновники відмовляються підкорятися режиму. Поліція та армія підіймають бунт. Ті, хто зазвичай підтримували режим, не визнають колишнє керівництво, заперечуючи будь–яке підпорядкування. Таким чином, від колишньої підтримки та покори не залишається й сліду. Четвертий механізм перетворень, «розпад» ворожої системи, настільки довершений, що представники диктатури навіть не мають можливості капітулювати. Режим просто розпадається на друзки.

Плануючи стратегію визволення, необхідно мати на увазі усі чотири механізми. Інколи їх упровадження визначає випадок. Однак свідомий вибір одного з цих механізмів перетворень під час конфлікту уможливить формування конкретної і потужної стратегії. Вибір механізму (чи механізмів) перетворень залежатиме від багатьох чинників, включаючи абсолютну та відносну силу сторін конфлікту, а також цілі учасників ненасильницької боротьби.

Демократичні наслідки політичного спротиву