Від диктатури до демократії: концептуальні засади здобуття свободи

8. Погіршення ефективності діяльності і компетентності бюрократичного апарату та надмірний контроль і суворий порядок можуть спричинити неефективність політики та управління системою.

9. Внутрішні інституціональні конфлікти, особисте суперництво та ворожість можуть завдати шкоди і підірвати функціонування диктаторського режиму.

10. Інтеліґенція та студентство здатні активно реагувати на нові умови, обмеження, доктриналізм і репресії.

11. Громадськість загалом з часом може проявляти апатію, скептицизм і навіть ворожість до режиму.

12. Можливе загострення регіональних, класових, культурних чи національних відмінностей.

13. Владна ієрархія диктаторського режиму завжди до певного ступеня нестабільна, а інколи – особливо. Окремі особи внаслідок ротації можуть бути підвищені чи понижені, повністю усунені або ж заміщені новими.

14. Частина поліції та військових сил можуть мати власні цілі і навіть діяти з метою їх досягнення всупереч диктаторам, в тому числі за допомогою державних переворотів.

15. Якщо диктатура встановлена нещодавно, вона потребує часу для того, щоб зміцнитися.

16. В умовах диктатури дуже велика кількість рішень приймається невеликою кількістю людей. Тому ймовірність помилок під час прийняття рішень помітно зростає.

17. Якщо режим прагне уникнути таких ризиків і децентралізує процес нагляду та прийняття рішень, він може втратити контроль за головними ланками влади.

Атака на слабкі місця диктатури

Володіючи знаннями про притаманні диктаторським режимам слабкі місця, демократична опозиція може знайти спосіб цілеспрямовано оголити ці «ахіллесові п’яти» та домогтися кардинальних змін чи й розпаду системи.

Висновок є очевидним: незважаючи на зовнішню могутність, усі диктатури вразливі. Їм властиві внутрішні недоліки, особисте суперництво, інституціональні суперечності, а також конфлікти між організаціями та їхніми підрозділами. З часом слабкі місця можуть зробити режим менш ефективним і більш вразливим до мінливих обставин та виваженого спротиву. Не все задумане йому вдасться довести до кінця. Свого часу, наприклад, навіть деякі прямі накази самого Гітлера ніколи не були виконані через непокору підлеглих. Іноді диктаторський режим може розпастися дуже швидко.

Це не означає, що диктатура буде повалена без жодних ризиків і втрат. Будь–які шляхи досягнення свободи передбачають ризик і страждання, а також вимагають певного часу. І, безперечно, жодні засоби не дають гарантії швидкої перемоги в будь–якій ситуації. Однак тактика визначення вразливих місць диктатури має більше шансів на успіх, аніж та, що спрямовує на боротьбу з режимом туди, де він, без сумніву, найсильніший. Питання в тому, як вести таку боротьбу.

Розділ п’ятий

ЗДІЙСНЕННЯ ВЛАДИ

Як зазначалося у першому розділі, збройний опір диктаторським режимам передбачає зіткнення не з найбільш вразливими, а саме з їхніми найсильнішими сторонами. Обираючи протистояння у сфері військових сил, поставки озброєнь, військових технологій тощо, рух опору ризикує опинитися у невигідному для себе становищі, оскільки саме у цих категоріях диктатура майже завжди матиме ресурсну перевагу. Також раніше були окреслені небезпеки, які випливають з надмірних сподівань на іноземні сили. У другому розділі ми проаналізували проблеми, пов’язані із застосуванням переговорів як способу повалення диктатури.

Які ж дієві засоби можуть надати демократичному опору конкретних переваг і ще більше оголити вразливі місця диктатури? Яка тактика буде найбільш виграшною, виходячи з теорії політичної влади, про яку йшлося у третьому розділі? Альтернативою є політичний спротив, якому притаманні такі визначальні риси:

• він не сприймає те, що остаточний результат визначатиметься засобами боротьби, які обрала диктатура;

• режимові його важко здолати;

• з його допомогою можна ще більше оголити слабкі місця диктатури та ізолювати її від джерел сили;

• його діяльність може бути значно розосереджена, але водночас він здатний сконцентруватися на досягненні конкретної мети;

• він змушує диктаторів помилятися у розрахунках і діях;

• він здатен успішно залучити великі маси населення, суспільні групи та інституції до боротьби проти брутального панування меншості;

• він сприяє ефективному розподілу влади в суспільстві, а отже, підвищує ймовірність встановлення та підтримання демократичного ладу.

Механізм ненасильницької боротьби