Від диктатури до демократії: концептуальні засади здобуття свободи

Але яку саме силу може реально мобілізувати демократична опозиція, яка була б достатньою для знищення диктатури та підпорядкованої їй широкої мережі силових структур? Відповідь треба шукати в розумінні сутності політичної сили, яку часто ігнорують. Це не так вже й складно, а деякі засадничі істини й зовсім прості.

Байка про «мавпячого короля»

Цікаве тлумачення політичної сили надав у своїй байці китайський мудрець ХІV століття Лао Цзи⁷.

У феодальній країні Чу жив старий чоловік, який тримав у себе на службі мавп. Жителі Чу називали його «цзу гонг», що означає «мавпячий король». Щоранку старий збирав мавп на своєму подвір’ї і наказував вожакові вести інших у гори, де вони збирали плоди з дерев та кущів. Існувало правило, згідно з яким кожна мавпа повинна була віддавати старому десятину свого надбання. Тих, які порушували це правило, жорстоко карали. Мавпи страждали, однак не наважувалися чинити опір.

Одного дня мале мавпеня запитало інших мавп: «Це старий чоловік вирощує усі ті кущі та дерева?» Йому відповіли, що ні, дерева і кущі ростуть самі по собі. Тоді мавпеня здивувалось: «А хіба ми не можемо збирати плоди без його дозволу?» Мавпи сказали: «Так, можемо». «То чому ж ми всі повинні залежати від нього? – не вгавало мавпеня. – Чому ми всі маємо йому прислуговувати?» Не встигло воно закінчити, як інші мавпи наче прозріли чи прокинулися зі сну. Тієї ж ночі, дочекавшись, коли старий засне, вони рознесли на друзки всі клітки, у яких їх тримували, зруйнували частокіл. Прихопивши з собою усі запаси старого, вони подалися до лісу і більше ніколи не повернулися. А старий пізніше помер від голоду.

⁷ Цю історію, відому під назвою «Правління за допомогою хитрощів», взято з книги Лао Цзи (1311–1375). Ю–Лі–Цзи – псевдонім Лао Цзи. У перекладі Сіднея Тай зі збереженням усіх прав її вперше було опубліковано в книзі Nonviolent Sanctions: News from the Albert Einstein Institution (Cambridge, Mass.), Vol. IV, No. 3 (Winter 1992–1993),

p. 3.

Ю–Лі–Цзи застерігає: «Деякі можновладці управляють своїм народом за допомогою хитрощів, а не справедливих принципів. Хіба своєю недалекоглядністю не нагадують вони «мавпячого короля»? Як тільки люди прозріють, хитрощі на них уже не діятимуть».

Основні джерела політичної сили

Суть проста – диктатори залежать від людей, якими правлять, без них вони не зможуть зберегти владу. А живлять політичну силу такі джерела:

• авторитет, тобто віра народу в легітимність режиму та у свій моральний обов’язок підкорятися йому;

• людські ресурси, кількість та якісний склад осіб і груп, які підкоряються, співпрацюють чи допомагають правителям;

• знання та навики, необхідні режиму для реалізації своєї програми й забезпечення співпраці з цими особами і групами;

• нематеріальні чинники, психологічні та ідеологічні, які допомагають маніпулювати людьми, підкоряти їх диктаторам;

• матеріальні ресурси в обсязі, в якому правителі контролюють власність, природні ресурси, фінансові ресурси, економічну систему, засоби зв’язку і транспорт;

• можливість застосування системи санкцій і покарань з метою змусити непокірних до послуху та співпраці. Однак усі ці джерела політичної сили залежать від таких

чинників, як визнання населенням режиму, покора та послух населення, а також співпраця численних осіб та інституцій у суспільстві. Водночас немає жодної гарантії наявності цих чинників у суспільному житті. Повномасштабна співпраця, послух та підтримка режиму сприятиме доступу до необхідних джерел сили і, відповідно, розширить владні можливості будь–якого режиму. Водночас відмова громадян та інституцій від співпраці з агресорами і диктаторами обмежує чи навіть унеможливлює доступ до джерел сили. За таких умов сила диктаторів послаблюється, і врешті–решт вони втратять владу.

Безперечно, диктатори не залишають без уваги дії та ідеї, які можуть перешкодити їм чинити на власний розсуд. Щоб упередити їх, вони вдаються до погроз і покарань на адресу тих, хто відмовляється коритися, співпрацювати чи й відверто протистоїть режиму. Але навіть найжорстокіші репресії не завжди забезпечують необхідний для функціонування режиму рівень послуху і співпраці.

Якщо, попри репресії, вдасться обмежити чи закрити на достатній час доступ диктатури до джерел політичної сили, на перших порах вона почуватиметься розгубленою. Наступним наслідком, швидше за все, буде вже очевидне послаблення сили режиму. З часом позбавлення джерел сили може повністю паралізувати режим, а в окремих випадках – призвести до його руйнації. Рано чи пізно сила диктатора виснажиться внаслідок «політичного голоду».