Від диктатури до демократії: концептуальні засади здобуття свободи

Опір, а не переговори, є необхідним чинником змін у конфліктній ситуації, коли на карту поставлені фундаментальні питання. Практично в усіх випадках для усунення диктаторів від влади потрібно продовжувати спротив. Успіх найчастіше залежить не від досягнення домовленості, а від розумного використання найбільш прийнятних і потужних засобів протистояння. Ми стверджуємо, і пізніше доведемо це конкретними прикладами, що політичний спротив, або ненасильницька боротьба – найпотужніший з доступних засобів для тих, хто виборює свободу.

5. Krishnalal Shridharani, War Without Violence: A Study of Gandhi's Method and Its Accomplishments (New York: Harcourt, Brace, 1939, and reprint New York and London: Garland Publishing, 1972), p. 260.

Про яке перемир’я йде мова?

У разі, якщо диктатори і демократи будуть домовлятися про перемир’я, існуючі загрози вимагають однозначного визначення поняття. Адже далеко не кожен, проголошуючи «мир», справді прагне миру на засадах свободи і справедливості. Покора жорстоким гнобителям та пасивна поступливість безжальним диктаторам, на чиїй совісті звіряча розправа з сотнями тисяч людей, аж ніяк не є справжнім миром. Гітлер також часто виголошував мирні гасла, під якими мав на увазі підкорення його волі. Часто мир, запропонований диктатором, закінчується в’язницею або могилою.

Існують й інші загрози. Керуючись найкращими намірами, сторони іноді заплутуються в самому переговорному процесі та його цілях. Тоді «на допомогу» приходять демократи й іноземні дипломати, які єдиним неправильним кроком можуть надати диктатурі внутрішньої і міжнародної легітимності, проти чого вони самі ж виступали раніше, посилаючись на незаконне захоплення влади, порушення прав людини та інші порушення. А диктаторам легітимізація конче необхідна, адже вона забезпечить беззастережне панування в майбутньому, тому прихильники мирного врегулювання такий засіб досягнення своїх цілей повинні виключити.

Підстави для надії

Як зазначалося, лідери опозиції можуть почуватися вимушеними піти на переговори з огляду на безнадійність демократичної боротьби. Проте відчуття власного безсилля можна позбутися. Диктаторські режими не вічні, і народ, який живе за умов диктатури, не повинен залишатися слабким, диктаторам не можна потурати у збереженні необмеженої влади. Колись давно ще Арістотель зазначав: «…[О]лігархія і тиранія тривають менше, ніж будь–який інший устрій…[Д]е б це не було, тиранія не довговічна»⁶. Сучасні диктаторські режими також вразливі і можуть бути знищені, якщо навмисне цілити у їхні слабкі місця (у четвертому розділі ми їх розглянемо детальніше).

Останнім часом історія засвідчила вразливість диктаторських режимів і показала, що вони можуть бути зруйновані у порівняно короткі терміни. Так, Польщі знадобилося десять років – 1980–1990 рр. – для повалення комуністичної диктатури, а у Східній Німеччині та Чехословаччині 1989 року все відбулося за один тиждень. У Ель–Сальвадорі і Ґватемалі 1944 року боротьба проти жорстоких військових диктаторів тривала приблизно по два тижні. Військовий режим шаха в Ірані було повалено за декілька місяців.

⁶ Aristotle, The Politics, transl. by T. A. Sinclair (Harmondsworth, Middlesex, England and Baltimore, Maryland: Penguin Books 1976 [1962]), Book V, Chapter 12, pp. 231 and 232.

Диктатура Маркоса на Філіппінах1986 року капітулювала за кілька тижнів під натиском народу: уряд Сполучених Штатів швидко відвернувся від Маркоса, колимогутність опозиції стала очевидною. Спроба державного перевороту в Радянському Союзі у серпні 1991 за лічені дні зазнала поразки завдяки політичному спротиву, після чого багато колишніх республік протягом днів, тижнів чи місяців проголосили свою незалежність.

Отже, традиційні переконання в тому, що силові методи діють швидше, а ненасильницькі засоби вимагають багато часу, як бачимо, необґрунтовані. І хоча в конкретній ситуації чи суспільстві на зміни й справді потребно багато часу, іноді реальна боротьба проти диктатури відносно швидко провадиться ненасильницьким шляхом.

Переговори – це не єдина альтернатива вічному вибору між знищенням, з одного боку, та капітуляцією, з іншого. Приклади, наведені вище, свідчать, що для тих, хто прагне водночас і миру і свободи, існує інший вихід: політичний спротив.

Розділ третій

ЗВІДКИ БЕРЕТЬСЯ СИЛА

Побудова суспільства із ознаками і миру, і свободи – це непросте завдання. Воно вимагає неабияких стратегічних здібностей, організації і планування. Та все ж без сили обійтися неможливо. Демократам нема чого й сподіватися на повалення диктатури і завоювання політичних свобод, якщо вони самі не здатні ефективно використовувати свою силу.