Відкрите суспільство та його вороги

Пізніше, під час своїх перших відвідин Сіцілії, Платон був утягнутий у політичні інтриги, що плелися при дворі Діонісія Старшого, тирана Сіракуз, і навіть після свого повернення до Афін і заснування Академії, Платон і надалі, разом із кількома своїми учнями, брав активну і, зрештою, визначальну участь у заколотах і переворотах³, з яких складалася сіракузька політика.

Цей короткий нарис політичних подій, певно, допоможе пояснити, чому в Платонових працях, так само як і в Гераклітових, ми знаходимо ознаки того, що він до розпачу страждав від політичної нестабільності і небезпек своєї доби. Так само як і Геракліт, Платон був царської крові; принаймні переказ твердить, що його батько виводив свій рід від Кодра, останнього племінного царя Аттіки⁴. Платон дуже пишався родиною своєї матері, що, як він пояснює у своїх діалогах (у «Харміді» та «Тімеї»), була в спорідненні з родиною Солона, афінського законодавця. Його дядьки, Критій та Хармід, вожді Тридцяти тиранів, також походили з боку матері. Зважаючи на таку родинну традицію, можна було очікувати на глибоку зацікавленість Платона у громадських справах, і справді, більшість його праць справджують такі сподівання. Він сам повідомляє (якщо «Сьомий лист» не підроблено), що⁵ «із самого початку палко бажав узятися до політичної діяльності», але його стримали переживання молодості. «Бачучи, як усе розхитується й змінюється безладно, я відчував розпач і запаморочення». Саме це відчуття, що суспільство, як, утім, і «все», плинне, по-моєму, стало головною спонукою його філософії, так само як і Гераклітового вчення; Платон підсумував свій суспільний досвід точно так, як це зробив його історицистський попередник, запропонувавши закон історичного розвитку. Згідно з цим законом, який ми повніше розглянемо в наступному розділі, усі соціальні зміни є розпадом, загниванням або виродженням.

На Платонів погляд, цей основоположний історичний закон є часткою космічного закону — закону, який має силу для всіх створених чи породжених речей. Все тече, все, що створено, приречене до розпаду. Платон, як і Геракліт, відчував, що сили, які керують історією,— це космічні сили.

Однак, майже напевно, Платон вважав, що цей закон занепаду всього не пояснює. У Геракліта ми знаходимо устремління уявити закони розвитку як циклічні; їх складено на зразок закону, що визначає циклічну зміну пір року. Так само, у деяких Платонових працях ми знаходимо припущення того, що існує Великий рік (він триває 36 000 звичайних років), з періодом поліпшення або генерації, який переважно ототожнюється з весною та літом, і періодом розпаду і занепаду, що відповідає осені та зимі. Згідно з одним із Платонових діалогів («Політик»), услід за Золотою добою, ерою Кроноса — ерою, коли Кронос сам правив світом і коли люди вийшли із землі — настає наша ера, ера Зевса, ера, коли боги покинули Світ напризволяще, а відтак — це ера занепаду, що чимдалі поглиблюється. В «Політику» є припущення, що після того, як буде досягнуто найнижчої точки цілковитого занепаду, божа воля знову стане до кормила космічного корабля, і почнеться загальне поліпшення.

Важко сказати, наскільки Платон вірив у те, що виклав у «Політику». Він дав зрозуміти, що не вважає, наче все сказане слід сприймати буквально. З іншого боку, майже не викликає сумнівів, що він мисленно уявляв собі людську історію в космічній декорації; він вірив, що живе в епоху глибокого занепаду — можливо, найглибшого, якого можна досягти — і що всьому попередньому історичному періоду було властиве устремління до занепаду, тенденція притаманна як історичному, так і космічному розвиткові⁶. Чи вірив він також у те, що ця тенденція повинна неминуче скінчитися після досягнення точки найглибшого занепаду, мені не зовсім ясно. Але вік напевне вірив, що для нас можливо через людські, або радше надлюдські зусилля розірвати цю фатальну історичну тенденцію і покласти край процесу занепаду.

II

Незважаючи на велику схожість Платонових і Гераклітових теорій, ми хочемо наголосити на тому, що їх суттєво відрізняє. Платон вважав, що закон історичної приреченості, закон занепаду можна зламати моральною волею людини, підтриманою силою людського розуму.

Я не певен, чи узгоджував Платон цей погляд з вірою в закон приреченості. Втім, є кілька вказівок, які можуть прояснити це питання.

Платон вважав, що закон занепаду охоплює й моральне виродження. Політичний занепад, в усякому разі на його погляд, залежить переважно від морального розпаду (і браку знання), а моральне виродження відбувається головним чином через расове виродження. Саме в такий спосіб загальний космічний закон занепаду виявляє себе в сфері людських взаємин.