Відкрите суспільство та його вороги

19.2. Уривок узято з «Маніфесту Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса. (Див. Н. о. М., 31 = GA, Series I, vol. VI, 533 — ME, 4, 416-417.)

19.3. Див. Capital, 547 — H. o. M„ 560 (де цей фрагмент цитує Ленін) — ME, 23, 476.

Слід зауважити щодо застосування терміну «концентрація капіталу» (який я перекладаю в тексті як «концентрація капіталу в руках небагатьох» ).

У третьому виданні «Капіталу» (див. Capital, 689 і наст.— ME, 23, 593) Маркс запроваджує такі відмінності: (а) під нагромадженням капіталу він має на думці просто зростання в абсолютній величині засобів виробництва, скажімо, в межах певного регіону; (б) під концентрацією капіталу він має на увазі (689-690; — ME, 23, 593-594) звичайне зростання капіталу в руках окремих капіталістів, зростання, що постає із загальної тенденції до нагромадження і що дає капіталістам владу над робітниками, число яких збільшується; (в) під централізацією він розуміє (див. р. 691 — ME, 23, 595) таке зростання капіталу, що відбувається завдяки експропріації одних капіталістів іншими («один капіталіст побиває багатьох капіталістів»).

У другому виданні «Капіталу» Маркс ще не проводив різниці між концентрацією і централізацією, він вживав термін «концентрація» у двох значеннях — (б) і (в). Щоб побачити різницю, ми читаємо в третьому виданні (Capital, 691 — ME, 23, 595): «Це — власне централізація на відміну від нагромадження і концентрації». У другому виданні в тому самому місці читаємо: «Це — власне концентрація на відміну від нагромадження». Одначе таку зміну було зроблено не у всій книжці, а лише в кількох фрагментах (зокрема, pp. 690-693 і 846 — ME, 23, 594-597 і 717). У фрагменті, що його цитовано в тексті, порядок слів лишається таким самим, як і в другому виданні. В уривку, що цитується в тексті, якого стосується примітка 15 цього розділу (р. 846,— ME, 23, 717-718), Маркс замінив «концентрацію» на «централізацію».

19.4. Див. Н. о. М., 123; курсив мій = К. Marks. Der Achtzehnte Brumaire des Louis Bonaparte.— Wien— Berlin, 1927, 28— 29;— (ME, 8): «Переможницею вийшла буржуазна республіка. На її боці стояли фінансова аристократія, промислова буржуазія, середні верстви, дрібні буржуа, армія, організований у мобільну гвардію люмпен-пролетаріат, інтелігенція, попи й сільське населення. Паризький пролетаріат мав на своєму боці лише самого себе».

Щодо неймовірно наївного твердження Маркса про «сільських виробників» див. також примітку 43 до розділу 20.

19.5. Див. текст до примітки 11 до розділу 18.

19.6. Див. цитату в примітці 4 до цього розділу, зокрема посилання на середній клас і на «інтелігенцію».

Щодо «люмпен-пролетаріату» див. те саме місце, а також Capital, 711 і наст.— (ME, 23, 610). (Цей термін перекладено в англійському виданні, як «tatterdemalion or slum proletariat» — «пролетаріат голодранців».)

19.7. Щодо значення терміна «класова свідомість» у Марксовому розумінні див. закінчення підрозділу 1 у розділі 16.

Окрім можливого розвитку пораженських настроїв, як вказується в тексті, існують й інші явища, спроможні підірвати класову свідомість робітників і призвести до роз'єднання всередині робітничого класу. Ленін, приміром, вказує, що імперіалізм може розколоти робітників, пропонуючи їм розділити свої прибутки з ними. Він пише (Н. о. М., = V. I. Lenin, L. L. L„ Imperialism, The Highest State of Capitalism, vol. XV, 96 — Ленін, 27, 369): «...В Англії тенденція імперіалізму розколювати робітників і посилювати опортунізм серед них, породжувати тимчасове загнивання робітничого руху виявилась набагато раніше за кінець XIX і початок XX століття». Див. також примітку 40 до розділу 20.

Г. Б. Паркес справедливо зазначає у своєму прекрасному дослідженні Marxism — A Post Mortem, 1940 (надрукованому також під назвою «Marxism — An Autopsy»), що не виключається можливість експлуатування споживача підприємцями спільно з робітниками. За умов протекціоністської чи монополістської промисловості вони можуть ділити прибутки. Така можливість показує, що Маркс перебільшує антагонізм інтересів робітників і підприємців.

І нарешті слід зазначити, що тенденція більшості урядів додержуватися лінії найменшого опору може мати такий наслідок. Оскільки робітники та підприємці є найкраще організованими і політично наймогутнішими групами в суспільстві, то сучасні уряди легко схиляться до того, щоб задовольнити ці групи за рахунок споживача. Вони можуть робити це з чистим сумлінням, оскільки переконають себе в тому, що роблять добру справу, встановлюючи мир між найантагоністичнішими класами суспільства.

19.8. Див. текст до приміток 17 і 18 до цього розділу.