19.24.
Див. Н. о. М., 37 = GA, Series I, vol. VI, 538 — (ME, 4, 421).19.25.
Див. «Держава і революція» (Н. о. М., 756 = V.I.Lenin, State and revolution, 77 — Ленін, 33, 94). Ось цей фрагмент повністю: «Демократія має величезне значення у боротьбі робітничого класу проти капіталістів за своє визволення. Однак демократія зовсім не є межею, що її не перейдеш, а лише одним з етапів на шляху від феодалізму до капіталізму і від капіталізму до комунізму».Ленін наполягає, що демократія означає тільки «формальну рівність» (Ленін, 33, 94). Див. також Н. о. М. 834 (= V. I. Lenin. The Proletarian Revolution and the Renegate Kautsky, L. L. L. vol. XVHI, 34 — Ленін, 37, 227), де Ленін використовує цей гегелівський доказ суто «формальної» рівності проти Каутського, який приймає «
19.26.
Див. Н. В. Parkes. Marxism — A Post Mortem, p. 219.19.27.
Такий тактичний хід узгоджується з «Маніфестом Комуністичної партії», де проголошується, що комуністи (ME, 4, 441) «всюди добиваються об'єднання і порозуміння між демократичними партіями всіх країн», та водночас, що «їх цілі можуть бути досягнені тільки насильственим поваленням всього існуючого суспільного ладу», включаючи й демократичний лад.Та цей тактичний хід узгоджується також з програмою Комуністичного Інтернаціоналу 1928 року, адже в ній сказано (Н. о. М., 1036; курсив мій = The Programme of the Communist International.— London, Modern Books Ltd., 1932, 61): «Визначаючи тактичну лінію, кожна Комуністична партія мусить враховувати конкретну внутрішню і зовнішню ситуацію... Партія визначає гасла... з метою організації... мас у
19.28.
Див. Н. о. М„ 59 і 1042 = GA, Scries I, vol. VI, 557 і The Programme of the Communist International, p. 65 — ME, 4, 441, а також закінчення примітки 14 до цього розділу. (Див. також примітку 37.)19.29.
Це не цитата, а парафраз. Див., приміром, фрагмент із «Передмови Енгельса до першого англійського видання «Капіталу», наведений у примітці 7 до розділу 17. Див. також L. Laurat, op. cit„ p. 240.19.30.
Перший з двох фрагментів був наведений у L. Laurat. loc. cit., щодо другого див. Н. о. М., 93 (= Karl Marx. The Class Struggle in France 1848-1850. Introduction by F. Engels. Cooperative Publishing Society of Foreign Workers in the USSR.— Moscow, 1934, 29). 1934, p. 29; курсив мій — ME, 22, 518.19.31.
Енгельс певною мірою усвідомлював, що мусив змінити тактику, оскільки «Історія показала, що і ми й усі, хто мислив, як ми, були неправі» (Н. о. М., 79 = Karl Marx. Die Klassenkampfe in Frankreich, Vorwaerts.— Berlin, 1890, 8 — ME, 22, 483). Але він усвідомлював головним чином одну помилку — що вони з Марксом переоцінили швидкість суспільного розвитку. Що розвиток відбувався, по суті, в іншому напрямку, він ніколи не визнавав, хоч і нарікав на це. Див. текст до приміток 38-39 до розділу 20, де я наводжу Енгельсове парадоксальне нарікання на те, що «робітничий клас насправді все більше й більше обуржуазнюється».19.32.
Див. примітки 4 і 6 до розділу 7.19.33.
Вони можуть бути збереженими також і з іншої причини, наприклад, через те, що влада тирана залежить від підтримки певних груп підданих.19.34.
Див. Н. о. М., 171 (= Karl Marx. Civil War in France. Introduction by F. Engels. Martin Lawrence.— London, 1933, 19 — ME, 22, 190). (Див. також H. о. M., 833 = The Proletarian Revolution, 33-34 — Ленін, 37, 214.)19.35.
Див. H. о. М., 45 (= GA, Series I, voL VI, 545 — ME, 4,429). Див. також примітку 21 до цього розділу. Пор. з наступним уривком з «Маніфесту Комуністичної партії» (Н. о. М, 37 = GA, Series I. voL VI, 538) — (ME, 4, 421): «Найближча мета комуністів... завоювання пролетаріатом політичної влади».