Відкрите суспільство та його вороги

(1) Тактична порада, що обов'язково приведе до поразки в битві за демократію, докладно викладена Марксом у його «Зверненні Центрального комітету до Спілки комуністів» (Н. о. М., 67 = Labour Monthly, September, 1922, 143 — ME, 7, 234); див. також примітку 14 до цього розділу і примітку 44 до розділу 20. Маркс пояснює тут позицію, що її слід зайняти, коли досягнуто демократії, по відношенню до демократичної партії, з якою, згідно з «Маніфестом Комуністичної партії» (див. примітку 14 до цього розділу), комуністи повинні знаходити «об'єднання і згоду». Маркс каже: «Одним словом, з першої ж миті перемоги необхідно спрямовувати недовіру вже не проти переможеної реакційної партії, а проти своїх колишніх союзників» (тобто демократів).

Маркс вимагає, щоб «озброєння всього пролетаріату рушницями, карабінами, гарматами і бойовими припасами було проведено негайно» і щоб робітники спробували «організуватися у вигляді самостійної пролетарської гвардії, з командирами та власним генеральним штабом». Мета полягає в тому, щоб «буржуазно-демократичні уряди не лише негайно втратили підтримку робітників, а й побачили б себе із самого початку під наглядом і загрозою влади, за якою стоїть уся маса робітників».

Зрозуміло, що така політика обов'язково зруйнує демократію. Вона обов'язково підбурить уряд проти тих робітників, котрі не готові твердо додержуватися закону, а намагаються управляти за допомогою погроз і зброї. Маркс намагається виправдати свою політику через пророцтво (Н.о. М., 68 і 67 = Labour Monthly, September, 1922, 143 — ME, 7, 234): «Щойно нові уряди до певної міри зміцняться, миттєво розпочнеться їхня боротьба проти робітників», і він провадить далі: «Але для того, щоб енергійно і грізно виступити проти цієї партії» (тобто демократів), «яка почне зраджувати їх з першої ж години перемоги, робітники повинні бути організованими й озброєними». Гадаю, що його тактика може призвести саме до того огидного наслідку, який Маркс провіщає. Вона може справдити його історичне пророцтво. Справді, якби робітники діяли в такий спосіб, то кожен демократ у Марксовому розумінні мусив би (навіть якби, і зокрема якби, він і прагнув підтримати справу пригноблених) приєднатися до тих, кого Маркс називає зрадниками робітників, і боротися проти тих, хто намагається зруйнувати демократичні інститути для захисту особистості від милості тиранів і Великих диктаторів.

Я можу додати, що наведеш уривки є відносно ранніми висловлюваннями Маркса і що більш пізні його думки були певною мірою іншими, принаймні більш невизначеними. Але це не применшує того факту, що ці ранні фрагменти мали тривалий вплив і що вони часто діяли на шкоду всій справі.

(2) У зв'язку з пунктом (б) тексту в книжці можна навести уривок з праці Леніна (Н. о. М., 828 = The Proletarian Revolution, 30 — Ленін, 37, 221-222): «Робітники чудово знають і відчувають, бачать і сприймають, що буржуазний парламент — чужий заклад, знаряддя гноблення пролетарів буржуазією, заклад ворожого класу, експлуататорської меншості». Зрозуміло, що ці слова не надихали робітників на захист парламентської демократії від зазіхань фашистів.

19.36. Див. В. І. Ленін. «Держава і революція» (Н. о. М., 744 = State and Revolution, 68 — Ленін. 33, 84): «Демократія... для багатих — ось такий демократизм капіталістичного суспільства... Маркс чудово ухопив цю суть капіталістичної демократії... сказавши: «пригнобленим раз на кілька років дозволяють вирішувати, який саме з представників пригноблюючого класу... буде придушувати їх!» Див. також примітки 1 і 2 до розділу 17.

19.37. Ленін пише в «Дитячій хворобі лівизни в комунізмі» (Н. о. М., 884 і наст., курсив мій = V. I. Lenin. Left-Wing Communism, An Infantile Disorder. L. L. L., vol. XVI, 72-73 — Ленін, 41, 69-70): «Треба всі сили, всю увагу зосередити на такому кроці... на відшукуванні переходу чи підходу до пролетарської революції. Пролетарський авангард ідейно завойований... Однак від цього ще досить далеко до перемоги... щоб справді весь клас, справді широкі маси трудящих і пригноблених капіталом дійшли до такої позиції, для цього самої пропаганди, самої агітації недостатньо. Для цього потрібен власний політичний досвід цих мас. Такий — основний закон усіх великих революцій... Треба було відчути на власній шкірі... всю неминучість диктатури крайніх реакціонерів... як єдиної альтернативи по відношенню до диктатури пролетаріату, щоб рішуче повернути до комунізму».