Відкрите суспільство та його вороги

20.11. Коул (Capital, XXIX), даючи абсолютно правильну оцінку теорії додаткової вартості Маркса, зазначав, що ця теорія була Марксовим «видатним внеском до економічної теорії». Однак Енгельс у своїй «Передмові» до другого тому «Капіталу» пояснював, що ця теорія не належала власне Марксу, що Маркс ніколи не говорив про своє авторство і навіть досліджував історію її виникнення (у праці «Теорія додаткової вартості» — див. прим. 1 до даного розділу). Щоб показати, як Маркс використовував у своїх дослідженнях теорію додаткової вартості Адама Сміта і Рікардо, Енгельс цитує рукопис Маркса, а також наводить уривки з памфлету «The Source and Remedy of the National Difficulties. A Leller 10 John Russell» (London, 1821), згадуваного у «Капіталі» (Capital, 646). аби показати, що основні ідеї цієї теорії викладені у цьому памфлеті безвідносно до Марксового розмежування праці і робочої сили (див. Das Kapital, II, XII— XV) — (ME, 24; 16).

20.12. Першу частину Маркс назвав «необхідним робочим часом», а другу — «додатковим робочим часом» (дав. Capital, 213 та наст.) — (ME, 23; 212— 213).

20.13. Див. «Передмову» Енгельса до другого тому «Капіталу» (Das Kapital, II, XXI та наст.) — (ME, 24; 20 та наст.).

20.14. Розробка Марксом теорії додаткової вартості тісно пов'язана з його критикою «формальної» свободи, «формальної» справедливості тощо. Див., зокрема, прим. 17 та 19 до розділу 17 і відповідний текст. Див. також текст до наступної примітки,

20.15. Див. Capital, 845— (ME, 23; 717). Див, також посилання, згадані у попередній примітці.

20.16. Див. текст до прим. 18 до даного розділу, а також прим. 10 до даного розділу.

20.17. Див., зокрема, розділ X третього тому «Капіталу».

20.18. Capital, 706 — (ME, 23; 606). Починаючи від слів «Отже, відносне перенаселення», цитований уривок йде безпосередньо після того уривка, який ми цитували в тексті до прим. 7 до даного розділу. (Я вилучив слово «відносне» перед словом «перенаселення» як непотрібне в даному контексті й таке, що може ввести в оману. У загальному виданні «Капіталу» (Capital, 706) допущено помилку — замість терміну «надлишкове населення» вжито «перевиробництво» Наведена цитата цікава з погляду проблеми попиту і пропозиції, а також з погляду вчення Маркса про те, що попит і пропозиція повинні мати «основу» (чи «сутність») — див. прим. 10 та 22 до даного розділу.

20.19. Слід принагідно зазначити, що вказаний феномен — зубожіння в період бурхливої індустріалізації (або «раннього» капіталізму; див. прим. 36 до даного розділу та відповідний текст) — нещодавно було пояснено за допомогою гіпотези, яка (якщо сприймати її як вірогідну) пояснює, що для вирішення цієї проблеми суттєвою може бути Марксова теорія експлуатації. Йдеться про пояснення, грунтоване на доктрині Вальтера Ойкена про дві чисті монетарні системи (золоту і кредитну) та його методі аналізу різних економічних систем, що мали місце в історії, як «суміші» чистих систем. Застосовуючи цей метод, Леонард Мікш нещодавно довів (у статті Die Geldordnung der Zukunft // Zeitschrifl fOr das Gesamte Kreditwesen, 1949), що кредитна система приводить до вимушених вкладів, коли споживач змушений зберігати вклад і утримуватися від його використання. «Проте капітал, збережений за допомогою таких вимушених вкладів,— пише Мікш,— належить не тому, хто змушений утримуватися від використання вкладу, а підприємцям».

Якщо пристати на цю гіпотезу, то аналіз Маркса (але не його «закони» і пророцтва) можна вважати значною мірою обгрунтованим. Існує лише незначна відмінність між Марксовою «додаткового вартістю», яка по праву належить робітнику, а «привласнюється» чи «експропріюється» капіталістом, і «вимушеними вкладами» Мікша, які стають власністю «підприємця», а не того споживача, який змушений ці вклади робити. Мікш сам натякає на те, що його висновки пояснюють переважну частину економічних явищ XIX століття (а також виникнення соціалізму).

Слід зазначити, що аналіз Мікша пояснює відповідні факти в термінах недосконалості системи конкуренції (в ньому йдеться про «економічну монополію виробництва грошей, що має величезну владу»), тоді як Маркс намагався пояснити відповідні факти за допомогою припущення про вільний ринок, тобто про конкуренцію. (До того ж «споживача», звичайно, не можна повністю ототожнювати з «промисловим робітником»,) Однак при будь-яких поясненнях факти, описані Мікшем як «суспільно нестерпні», лишаються фактами, а те, що Маркс ними обурювався, так само як і те, що він намагався їх пояснити, робить йому честь.