Відкрите суспільство та його вороги

Не думаю, що ці аргументи, в які я сам колись вірив, можуть послабити марксистські позиції. (Очевидно, це єдиний важливий пункт, в якому я не можу погодитися з блискучою критикою марксизму Паркесом.) Причина тут у тому, що якщо гіпотетична галузь виробництва вирішить збільшити кількість своєї техніки чи обладнання, а не лише замінити старе чи провести його необхідне вдосконалення, то цей процес виглядатиме типово марксистським процесом нагромадження капіталу шляхом інвестування прибутків. Для того, щоб визначити рівень успішливості такого капіталовкладення, нам слід визначити чи зросте в наступні роки прибуток пропорційно сумі капіталовкладень. Деякі з цих нових прибутків можна знову інвестувати у виробництво. Тоді, протягом року, коли таке інвестування було зроблене (або коли прибуток накопичувався шляхом перетворення його в постійний капітал), ці капіталовкладення оплачуватимуться у формі змінного капіталу. Однак після того, як ці капіталовкладення зроблені, їх можна вважати частиною постійного капіталу, бо передбачається, що капіталовкладення здійснюються пропорційно до розмірів нового прибутку. Якщо такої пропорції не дотримуватися, можна втратити норму прибутку. Це означатиме, що капіталовкладення зроблені невдало. Отож, норма прибутку є мірилом успішливості капіталовкладень, мірилом продуктивності нового внесеного постійного капіталу, який стає постійним саме в Марксовому розумінні й впливає на норму прибутку.

20.34. Диві розділ XIII третього тому «Капіталу» в Н. о. М.. 499 — (ME, 25, ч. 1;222): «Таким чином., абсолютна маса вироблюваного... прибутку маже зростати і зростати прогресивно, незважаючи на прогресивне падіння норми прибутку. Це не тільки можливо. На основі капіталістичного виробництва так повинно бути, якщо залишити осторонь минущі коливання».

20.35. Цитати, наведені в цьому абзаці, почерпнуті з «Капіталу» — Capital, 708 та наст.; курсив мій — (ME, 23; 608-612).

20.36. Щодо висновку Паркеса — див. Marxism — A Post Mortem, p. 102.

Слід зазначити, що марксистська теорія про залежність революції від прогресуючого зубожіння робітничого класу до певної міри підкріплювалася минулого століття вибухами революцій в тих країнах, в яких злиденність дійсно зростала. Проте всупереч пророцтву Маркса, ці країни були не країнами розвинутого капіталізму, а радше аграрними або такими, в яких капіталізм перебував на низькому рівні розвитку. На користь свого твердження Паркес наводить перелік таких країн (див. op. cit., 48). Виявляється, що революційні тенденції слабшають разом із розвитком індустріалізації. Відтак, російську революцію не можна вважати передчасною (а передові країни — перезрілими для революції), а радше її можна вважати результатом зубожіння, характерного для нерозвинутого капіталізму, і злиденності селянства, яке посилювалося війною і загрозою поразки у цій війні. Див. також прим. 19 до даного розділу.

20.37. Див. Н.о.М., 507 — (ME, 25, ч. 1; 243).

У примітці до цього уривка (Das Kapital, ІІІ/І, 219 — ME, 25, ч. І; 243, прим. 36) Маркс зазначає, що Адам Сміт правий, коли заперечує Рікардо. Уривок із праці Сміта, на який, очевидно, посилається Маркс, цитується далі в цьому абзаці тексту. Цитату почерпнуто з Wealth of Nations (vol. II, p. 95, Everyman edition).

Маркс цитує уривок з Рікардо (Works, ed; MacCultoch. p. 73, = Ricardo, Everyman ed. p. 78). Проте існує більш характерний уривок, в якому Рікардо стверджує, що описаний Смітом економічний механізм «не може... впливати на норму прибутку» (Principles. 232).

20.38. Про Енгельса — див. Н. о. М„ 708 ( = цитований у праці В. 1. Леніна «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» — ПЗТ, 27; 374).

20.39. Щодо цієї зміни позиції — див. прим. 31 до розділу 19 та відповідний текст.

20.40. Див. V. I. Lenin. Imperialism: The Highest Stage of Capitalism, 1917 (H. о. M., 708 = Imperialism, p. 97) — (Ленін, ПЗТ, 27; 405-406).

20.41. Це може служити виправданням, хоча і не дуже задовільним, для деяких найгнітючіших зауважень Маркса, цитованих Паркесом у його праці Marxism — A Post Mortem, p. 213 та наст., прим. 3. Ці зауваження справляють ще більш гнітюче враження і змушують сумніватися в тому, чи справді Маркс та Енгельс були поборниками свободи, якими їх дехто уявляє, і чи не перебували вони під значнішим впливом гегелівської безвідповідальності і гегелівського націоналізму, ніж можна було б чекати, виходячи з їх загального вчення.

20.42. Див. Н. о. М. 295 (= GA, Special Volume, 290-291); «Все більше і більше перетворюючи величезну більшість населення на пролетарів, капіталістичний спосіб виробництва створює силу, яка... змушена здійснити цей переворот». Цей уривок почерпнуто з «Маніфесту Комуністичної партії» (Н. о. М., 35 = GA, Series I, vol. VI, 536). Наступну цитату почерпнуто з: Н. о. М., 156 та наст. (= Der Buergerkrieg in Frankreich, 84) — (ME, 17; 329).