Відкрите суспільство та його вороги

Аналіз Платонової соціології полегшує виклад його політичної програми. Головні вимоги Платона можна виразити однією з двох формул: перша стосується його ідеалістської теорії зміни й покою, а друга — натуралізму. Отже, ідеалістська формула: «Заборонити всі політичні зміни!» Переміна — це зло, а спокій — добро¹. Змін можна уникнути, якщо держава є точною копією її оригіналу, тобто «форми» чи «ідеї» міста. Якби ми запитали, як це зробити на практиці, то отримали б у відповідь, натуралістичну формулу: «Назад до природи!» Назад по первісної держави наших пращурів, примітивної держави, заснованої згідно з людською природою, а відтак стабільної; назад до племінної патріархії часів, що передували Падінню, до природного класового правління мудрої меншості нетямущою більшістю.

На мою думку, практично всі елементи Платонової політичної програми можна вивести з цих вимог. А вони, у свою чергу, засновуються на історицизмі: їх треба поєднувати з його соціологічними доктринами про умови стабільності класового правління. Ось її головні, як мені здасться, складові елементи:

A) Суворе розмежування класів, тобто правлячий клас, що складається з пастирів та сторожових собак, слід повністю відділити від людського стада.

Б) Ототожнення долі держави з долею панівного класу; інтерес виключно до цього класу та його єдності, обожнювання цієї єдності, тверді правила селекції та виховання цього класу, а також суворий нагляд і спільність інтересів його представників.

Із цих головних елементів можна вивести й інші, хоча б такі:

B) Правлячий клас володіє монополією на такі речі, як військова доблесть та навчання, а також на носіння зброї та отримання будь-якої освіти; але він усувається від участі в господарській діяльності, зокрема від зароблення грошей.

Г) Потрібна цензура усієї інтелектуальної діяльності правлячого класу, а також слід вести безперервну пропаганду, спрямовану на формування та уніфікацію світогдядів його представників. Усі нововведення в освіті, законодавстві та релігії стримувати або забороняти,

Д) Держава повинна бути самодостатньою. Вона має прагнути економічної автономії, бо інакше правителі будуть або залежні від гендлярів, або самі стануть гендлювати. Перша з цих альтернатив підірве їхню владу, а друга — їхню єдність і стабільність держави.

Гадаю, що цю програму можна з повним правом охарактеризувати як тоталітарну. І вже напевно, вона заснована на історицистській соціології.

Але чи це все? Чи немає інших рис Платонової програми, елементів, що не є ані тоталітарними, ані заснованими на історицизмі? Що ми можемо сказати про Платонове палке стремління до Добра і Краси, про його любов до Мудрості й Правди? А його вимога про те, що правити повинні мудрі, філософи? Як же бути з його сподіваннями зробити громадян його міста доброчесними і водночас щасливими? І з вимогою того, що держава повинна спиратися на Справедливість? Навіть ті, хто критикує Платона, вважають, що його політична доктрина, попри певні тотожності, чітко відрізняється від сучасного тоталітаризму саме з огляду на ці його цілі: щастя громадян, панування справедливості. Р. Кроссман, приміром, про чиє критичне ставлення до Платона можна судити з такої репліки: «Платонова філософія — це найлютіша і найзмістовніша атака на ліберальні ідеї, які висувала історія»², схоже все-таки вірив у Платонів намір «побудувати досконалу державу, в якій кожен громадянин буде по-справжньому щасливий». Ось ще один приклад. Джоуд, що розглядав схожість між Платоновою програмою і фашизмом, все-таки запевняє, що між ними є фундаментальна різниця, оскільки в Платоновій ідеальній державі «простолюдин... досягає такого щастя, яке відповідає його природі», а також тому, що така держава побудована на ідеях «абсолютного добра і абсолютної справедливості».