Відкрите суспільство та його вороги

Така Платонова версія Числа і Падіння людини. Це — основа історицистської соціології, зокрема його фундаментального закону соціальних революцій, який було розглянуто в попередньому розділі⁴¹. Расове виродження пояснює виникнення розбрату всередині правлячого класу, а отже, і джерело всього історичного розвитку. Внутрішнє роз'єднання людської природи, розкол душі, веде до розколу панівного класу. А згідно з Гераклітом, війна, класова війна — це батько і рушій усіх змін та історії людства, і є нічим іншим, як історією розпаду суспільства. Ми бачимо, що Платонів ідеалістичний історицизм, зрештою, базується не на спіритуалістичній, а на біологічній основі; він грунтується на своєрідній метабіології⁴² людського роду. Платон був не тільки натуралістом, що запропонував біологічну теорію держави, він також першим висунув біологічну та расову теорію соціальної динаміки, політичної історії. «Платонове число,— каже Дж. Адам⁴³,— є таким чином оправою, в яку встановлено Платонову «Філософію історії».

Гадаю, що під кінець цього короткого огляду Платонової дескриптивної соціології слід зробити певні висновки.

Платонові вдалося побудувати на диво правдиву, хоча, звісно, дещо ідеалізовану, реконструкцію раннього грецького племінного та колективістського суспільства подібного до того, що збереглося в Спарті. Аналіз сил, зокрема економічних сил, які загрожують стабільності такого суспільства, дозволив йому зробити опис як загальної політики, так і соціальних інститутів, необхідних для її консервації. Крім того, він наводить логічну реконструкцію економічного та історичного розвитку грецьких міст-держав.

Ці здобутки принижуються його ненавистю до суспільства, в якому він жив, а також його романтичним захопленням стародавньою племінною формою суспільного життя. Саме таке ставлення привело його до сформулювання неспроможного закону історичного розвитку, тобто закону загальної деградації чи занепаду. Це ж ставлення є причиною появи ірраціональних, фантастичних та романтичних елементів у його, з усіх поглядів, блискучому аналізі. З іншого боку, якраз Платонова особиста зацікавленість та небезсторонність загострили його спостережливість і уможливили таке досягнення, Платон вивів свою теорію з фантастичної філософської доктрини, що змінюваний видимий світ — це лише деградуюча копія незмінного і невидимого світу. Але це дотепна спроба поєднати історицистський песимізм з онтологічним оптимізмом призводить, після детальної розробки, до певних труднощів. Ці труднощі змусили Платона сприйняти біологічний натуралізм, який вів (разом із «психологізмом»⁴⁴, тобто теорією залежності суспільства від «людської природи» його членів) до містицизму і забобонів і досяг апогею в псевдораціональній математичній теорії селекції. Вони навіть поставили під загрозу вражаючу цілісність його теоретичної споруди.

IX

Озираючись на цю споруду, ми можемо коротко проаналізувати проект, за яким її побудовано⁴⁵. Цей проект, розроблений видатним будівничим, свідчить про фундаментальний метафізичний дуалізм Платонової думки. У сфері логіки цей дуалізм виявляє себе як протистояння одного до багатьох. У галузі епістемології це — протистояння між раціональним знанням, що базується на чистій думці, і судженням, яке грунтується на окремому досвіді. В галузі онтології це — протистояння між одним, первісним, незмінним, справжнім, реальним і багатьма змінними, обманливими, зовнішніми; між чистим існуванням і становленням, а точніше, переміною. У сфері космології це — протистояння між тим, що породжує, і тим, що породжується і має загинути. В етиці — між добром, тобто тим, що не міняється, і злом, тобто тим, що розпадається. В політиці — протиставлення єдиного колективу, держави, здатної досягти досконалості й автократії, і великої маси людей — багатьох індивідів, окремих людей, котрі завжди залишаються недосконалими і залежними, чиї особливості слід придушувати заради єдності держави (див. наступний розділ). На мою думку, вся його дуалістична філософія народилася від Платонового палкого бажання пояснити різницю між баченням Ідеального суспільства і ненависним фактичним станом справ на соціальному терені — контраст між стабільним суспільством і суспільством, що зазнає радикальних змін.

Платонова політична програма

Розділ 6. Тоталітарна справедливість