Вигнання в рай (СИ)

Здолу вже почав сивти туман, небо затяглося хмарами. У груди, в спину, в боки вдаряв втер, вдаряли втри. Слпота захмареного осннього неба нби являла лик слпого кобзаря - вн холодними пальцями втрв обмацував Сергве лице, шукаючи подобу Наливайка, Павлюка, Срка Кривоноса, вн холодними пальцями втрв обмацував безмежнсть цього степу, шукаючи подобу безмежност козацько звитяги; на неозорй кобз цього степу вн холодними пальцями втрв, вдаряючи у струни перемог втрат, печально вигравав мрйливу думу про те, що вже минулого не повернути; йому у суголосся Сергве серце, немов невтомний довбиш, в литаври пам"ят билося, й билося, й билося, наснажуючи безсилля споминв всесиллям ври в те, що цей степ ще повстане могуттю счового товариства...

О, ц уявн розмрен речитативи кобзаревих дум, вони накочувались гомоном розгонистих осннх втрв вдаряли Сергв в груди, неначе у Днпровськ береги вдаряють хвил, як ще пам"ятають слди козацьких чайок, хвил, як викочуючись в море, у буйнй нездоланност козацько потуги вдаряють у береги мперй, змиваючи на охололому пску минулих часв слди всесилля султанв, царв, королв...

Ц розмрен речитативи кобзаревих дум, у ритм хнього розгонистого ладу крзь хащ неприборканих столть могуттю непереможно ходи козацьких полкв крокувала велич Хмельницького й Виговського, Нечая й Дорошенка, Мазепи й Сагайдачного, пдносячи оцей вечрнй присмерк до велич осягнень вчност - Сергй, немов тримаючи у себе на долонях криваву шаблю вечрньо заграви, все намагався збагнути, чи вддаль помж ним небокрам бльш суттва, анж вддаль помж ним гркотою Берестечка: вн гадав, чи це вечрн небо на цй кривавй шабл заграви присяга на вчну врнсть свой прозорост зраджу вдразу ж з темрявою ноч, чи це гетьманське владолюбство на кривавй шабл перемог присяга на вчну врнсть небесам козацьких вольностей зраджу х з темрявою пдступност царв, султанв, королв...

Сергй гадав, чому ж колись безмежжя цього степу розкидалося, немов готов до обймв руки двчини, що зустрчала з переможного походу козака свого, - чому ж тепер безмежжя цього степу розкинулось розпачливо заломленими матер руками над мертвим сином. Сергй гадав, чому колись ултку степове рзнотрав"я буяло рзнобарв"ям руху незламно-життдайно ходи запорзьких счових кошв - чому тепер ц трави степов так хиляться безсило, немов чуби тих козакв, що повростали своми кстяками в цю землю, не в змоз бльше дивитися на те, як москал мордують. вн гадав, чому колись узимку цей степ лежав, мов чистий блий лист паперу, на якому мць козацького дотепу ще напише дошкульну вдповдь пис турецького султана - чому ж тепер безмежжя заснженого цього степу так легко сплутати з безмежжям снгв сибрських, коли, в яку годину чорну безмежжя вол цього степу переросло в безмежжя сибрсько проклято невол...

доки вн так соб гадав, вже нч упала на цей степ, немов зловсний чорний ворон на труп козацький, викльовуючи оч свтла, а вже прямо пд ногами Сергя поплив холодний нчний туман з присмаком счово руни, , насмерть приторочений до сдел дикост московсько орди, потк козацьких душ поплив супроти теч Днпрово на пвнч в рабство. так хотлось врити, що через темряву задушливо ноч, крзь хащ стогонв мльйонв невинно убнних безсмертних душ колись таки протиснеться легкою свтлою ходою наш ранок й рожевим поцлунком досвтку розбудить сплячу красуню Украну, вона повстане з постел вчного козацького степу й вдкри ясн безмежн оч вол...

Чи будемо ще й ми тод, щоб подивитись й у вч?

ЧАСТИНА ДРУГА

1.

Отець Михайло настйно пропонував Сергв вдвезти його до мсця його ново роботи на автомобл, але Сергй навдрз вдмовився вд тако послуги - Михайло Архипович набагато потрбнший був разом з свом автомоблем тут, у Веселому, та й звик уже Сергй мандрувати Украною потягами, автобусами й попутками, аж йому вже такий саме спосб мандрв став близьким до серця: можна було познайомитися з новими цкавими людьми, ближче, безпосереднше вдчути суть сучасно мит в подиху швидкоплинного часу, пймати, так би мовити, пульс життя.

А почалась дорога все ж деякою прикрстю - Сергй все плутав назву мсця кнцевого призначення сво подорож: вн няк не мг точно запам"ятати чи це було Комсомольське Першотравневого району, чи навпаки - Першотравневе Комсомольського району. Ох вже цей безкнечний лабринт першотравневих, комсомольських, червоноармйських схдноукранських вулиць, селищ, мст, вд яких просто таки голова йде обертом.

Та ще, оскльки Сергй попередньо вже знав, що храм, який йому доведеться реставрувати, розташований був десь в самому центр цього мстечка, то напевне був уже переконаний, що стоть цей храм саме на вулиц Ленна - яка ж ще вулиця може бути в центр Першотравневого, чи Комсомольського? Хба що Бер, або Кагановича! А ще, напевне, саме поряд з храмом стоть ще й пам"ятник цьому Ленну - Сергв навть стало цкаво переврити ц сво передбачення щодо мстечка, як же його, врешт... Першотравневе! Чи, може, таки Комсомольське?