Врятувати президента

- План може виявитися ефективним, – обережно сказав він. – Проблема в тому, що росіяни відразу визначать, що по диверсантах стріляв не їхній підрозділ, а чужий спецназ. Вони будуть це знати.

- Це не важливо, – відповів Малішевський. Він почувався добре підготовленим до розмови, враховуючи, що план був створений лише у машині. – Нічого, звісно, вони ​​не доведуть, якщо наші оператори не попадуться і не розмовлятимуть між собою польською. Важливо те, що дізнається світова громадська думка. Ми зосереджуємося на простому посланні: російський бардак, як завжди і скрізь, і спроба росіян скинути його на нас. Крім того, ми можемо відмовитися у всьому перед нашими американськими друзями. Звичайно, ви повинні підготувати відповідну комунікаційну стратегію для цього випадку.

- Таку операцію від них не можна тримати в секреті, – сказав начальник Генштабу.

- Треба спробувати.

- План, навіть у разі успіху, не гарантує, що росіяни утримаються від нападу на Варшаву, – обличчя міністра внутрішніх справ виражало чистий, неприхований скептицизм.

- Вони втратять привід, – відповів Малішевський.

- Обійдуться без будь-яких приводів.

- Згоден. Вони могли б обійтися без нас. Але американці можуть сприйняти всерйоз неспровокований напад на столицю країни-союзниці, яка також має відігравати ключову роль у підтримці України.

- Ми цього не знаємо.

- Росіяни знають це ще менше.

Зібрані на мить задумалися, а потім почали один за одним говорити. Спалахнула бурхлива дискусія. Малішевський майже одразу вимкнувся. Замість того, щоб слухати, він думав про наступний крок.

У кишені завібрував мобільний телефон. Він глянув на дисплей. Вайман попросив терміново зв’язатися.

Етап 2

Новоспечений підполковник Конрад Вільгат провів картку по зчитувальному пристрою, який відповів добре знаним писком. Всередині все виглядало практично так само, як завжди: сірі стіни, колеги безпричинно посміхалися йому, Бернацький, який відганяв сон черговою чашкою кави... Центр повітряних операцій – Командування авіаційного компоненту, розташований у Пирах під Варшавою, жив у власному темпі. Справді, все було як і раніше, за одним досить значним винятком: Вільгат був мертвий.

Він був мертвий, тому що поступив як дурень. Вчорашній день, сьогоднішня ніч і певну частину ранку він провів не професійно, безвідповідально і абсолютно проти правил: відсвяткував своє сорокаріччя і одним махом отримав підвищення в званні до підполковника, яке, отримав напередодні своєї важливої ​для себе ​дати, ювілею. Звичайно, ніхто не забороняв святкувати дні народження. Тим паче, коли пити за просування на вищий рівень. Але такому, як Вільгат, було заборонено вживати алкоголь за двадцять чотири години до виходу на службу. Бувало так, що чергові не п’ють навіть за два дні до зміни. А останнє пиво він допив (наскільки пам'ятав) о шостій ранку, і лише тоді викинув з квартири останні тіла своїх друзів. Чотирнадцять годин тому. Він проспав шість із них. Прокинувся без похмілля, п'яний і в чудовому настрої. Він глянув раз і вдруге на годинник на шафі, потягнувся, жадібно глянув на голу жінку, що лежала поруч (він був знайомий з нею два дні, але вже був закоханий, що з ним часто траплялося), а потім: ніби від якоїсь сили тяжіння, його очі повернулися до таймера. Його підживлений алкоголем мозок обробив дані й зрозумів, що минув полудень. Бліде зимове сонце світило мені в обличчя, а повітря було наповнене важким смородом сигаретного диму, перетравленого алкоголю і непоганих жіночих парфумів; ніщо ще не порушувало його прекрасного настрою. Полудень. 12:00. Середина дня. Позіхання.

І тут він згадав, який сьогодні день.

"Ти маєш бути у найкращій формі", — сказав йому його шеф, коли вони бачилися востаннє. Веселощі починаються. – "Відпочни, виспися про запас. Це буде дика їзда, а ти людина з найбільшою кількістю розуму в голові. Я розраховую на тебе, ти розумієш, Вільгате?".

У нього не було розуму в голові, у нього там взагалі нічого не було. Він боявся, що всередині просто гуляє вітер. Він виявився настільки дурним, що влаштував день народження (у вузькому колі найближчих друзів, і ця дівчина, яку він щойно зустрів, але хто на землі встоїть перед її чарами? Звісно, ​​не Вільгат.) у ситуації, коли це було вже починають відкрито говорити про мобілізацію армії. На службі треба з'явитися відпочивши, тим часом сам він відчував себе не тільки невиспаним, але, о загрозо, абсолютно п'яним.

Він незграбно вистрибував з ліжка, впав, підвівся, п’ятнадцять хвилин намагався переконати дівчину якнайшвидше піти (йому довелося дати багато обіцянок), потім запровадив програму порятунку, намагаючись пригадати всі способи, якими він тільки чув, щоб усунути або хочби зменшити вплив алкоголю.