Все ясно

(…ідуть через зарослі диких чорниць та смородини, входять до скам'янілого лісу, якого САФРАН ще ніколи не бачив. ДІВЧИНА-ЦИГАНКА ставить САФРАНА під навіс клена, що скелею нависає над ними, бере його мертву руку в свої, дозволяючи кам'яним гілкам вкривати її сутінню ностальгії за всім на світі, шепоче щось йому на вухо [ту честь мав тільки мій дід і ніхто інший], вкладає його безвольну руку собі під спідницю й каже): Будь ласка, - (опускається на коліна): прошу тебе, - (всовує в себе його мертвий вказівний палець): о, так, - (крещендо): так, - (намацує своєю кольору карамелі рукою верхній ґудзик його сорочки, розкачується всім тілом): ще, - (вступає труба, вступають скрипки, б'ють тарілки, наростає грім литавр): о, так-так, - (вечоровий пейзаж поволі вкриває сутінь, нічне небо всотує темряву, наче губка, голови поволі хиляться набік): так, - (закриваються очі): будь ласка, - (розтуляються губи): так. (Диригент відкладає свою паличку, свій різницький ніж, свій скальпель, жезл Тори, всесвіт, пітьма.)

***

12 грудня 1997

Дорогий Джонатан,

Вітання з України. Я тільки шо отримав твого листа й перечитав його багато разів, не рахуючи тих частин, які я ше й окремо читав Ігорчику. (Я сповіщав тебе, шо й він читає твій роман синхронно зі мною? Я його для нього перекладаю, а також виступаю твоїм редактором.) Нічого не можу сказати, крім того, шо твої нові епізоди нам обом сподобалися. Все це речі, про які ми можемо роздумувати й говорити. Ми так само можемо й над написаним тобою посміятися, а це саме те, чого нам зараз дуже бракує.