Все ясно

«Я хочу побачити Трохимбрід, - сказав герой, - побачити, який він, де виростав мій дідусь і де б я був зараз, якби не війна». - «Ти би зараз був українцем». - «Саме так». - «Як от я». - «Напевне, що так». - «Нєа, ти би не був як я, ти би був зараз фермером у цьому малопримітному райцентрі, а я ж із Одеси, а вона, брат, дуже нагадує Маямі». - «Так, але я хочу побачити, яким є це містечко тепер. Не думаю, що там зосталося бодай кілька євреїв, але, може, ще хтось і живе. У штетлі й колись жили не лише євреї, то, можливо, хтось щось пам'ятає?» - «Де жили?» - «Штетль - це громада, поселення». - «То чого ж просто не назвати його селом?» - «Я вживаю єврейське слово». - «Єврейське слово?» - «Так, це ідиш. Наприклад, ще шмук». - «Шо за шмук?» - «Якщо хтось робить щось таке, з чим ти не погоджуєшся, то він і є шмук». - «Ну, О'К, а скажи ше шось». - «Пуц». - «А це шо означає?» - «То хтось такий самий, як і шмук». - «Давай ше». - «Шмендрик». - «А це шо таке?» - «Це також такий, як шмук». - «А ти не знаєш слів, шо не як шмук?» Герой на момент задумався. «Шалом, - накінець сказав він, - тільки це три слова, і це не ідиш, а справжня гебрейська мова. Але все, що я можу ще пригадати - то шмук. В ескімоському краю є чотири сотні слів на позначення снігу, а у євреїв стільки ж, щоби сказати шмук». Я був шокований, до чого тут ескімо?!

«Отже, ми проведемо екскурсію у штетль?» - запитав я героя. «Так, я вважаю, що це оптимальна точка, аби розпочати наші пошуки». - «Пошуки?!» - «Шукатимемо Августину». - «А хто така Августина?» - «Ця дівчинка з фотографії. Вона єдина, хто ще, може, живе тут». - «А, зрозумів, ми будемо шукати Августину, шо, як ви думаєте, врятувала вашого діда від нацистів?». - «Так». На момент зависла тиша. «Я би теж хотів її знайти», - видавив я з себе.