Все ясно

Ми з героєм за вечерею багато говорили, найбільше про Америку. «Розкажи мені про речі, які у вас там є в Америці», - попросив я. «А про що саме ви б хотіли дізнатися?» - «Мій друг Гриня повідомив мені, шо в Америці є багато класних бухгалтерських шкіл. Це не брехня?» - «Думаю, що так. Щоправда, точно я не знаю, але зможу дізнатися для вас, коли повернуся додому». - «Дякую, - сказав я і зрозумів, шо тепер у мене є контакти в Америці і шо я вже не сам, а потім я запитав, - а шо ви хочете робити?» - «Що я хочу робити?» - «Ну, ким ви будете?» - «Я ще не знаю». - «Та як же, знаєте?!» - «Тим або іншим». - «Як це тим або іншим?» - «Ну, я ще не вирішив». - «Батя казав мені, шо ви пишете книжку про цю поїздку». - «Я люблю писати». - Я поплескав його по спині: «Так ви писатель?!» - «Тссс». - «А чого, класна кар'єра!» - «Перепрошую?» - «Ну писатель - це ж дуже благородно». - «Благородно? Я про це не думав». - «А якісь книжки ти вже видав?» - «Ні, але я все ще дуже молодий». - «Ну, а оповідання твої вже видавали?» - «Ні, хіба одне або два». - «А як вони називалися?» - «Забудьте». - «Суперова назва!» - «Та ні, я маю на увазі, що про це варто забути». - «Я би дуже хотів прочитати твої оповідання». - «Вони вам навряд чи сподобаються». - «Чого ти так думаєш?» - «Вони навіть мені не подобаються». - «Ну?» - «Це все гідне хіба підмайстра». - «Шо значить гідне підмайстра?» - «Ну, це ще не справжні оповідання, я лише вчуся, як писати». - «Але одного разу ти ж таки навчишся?!» - «Маю надію». - «Це ж усе одно, шо стати бухгалтером». - «Можливо». - «А нашо тобі писати?» - «Не знаю, я звик думати, що я для цього народився. Ні, насправді я так ніколи не думав. Це слова інших людей». - «Та кинь ти, я от чую, шо народився для того, шоб стати бухгалтером». - «Вам пощастило». - «А ти може народився, шоб писати». - «Не знаю. Може, й так. Насправді це звучить жахливо. Якось банально». - «І не жахливо, і не банально». - «Виразити те, що хочеш сказати, буває іноді так важко». - «Це я розумію». - «Я хочу самовиразитися». - «У мене та ж сама проблема». - «Я шукаю власний голос». - «Так він у тебе в роті». - «Я б хотів робити щось таке, чого потім не соромитимуся». - «Шось типу того, чим можна потім пишатися, так?» - «Не обов'язково. Я лише хочу не соромитися зробленого». - «Знаєш, як багато є класних руских писателів?» - «О, звичайно. Маса». - «Толстой, наприклад. Він написав „Війну", а потім „Мир", дві просто класні книжки, і взяв за своє писательство Нобелівську Премію, якшо я тільки не помиляюся». -«Дійсно, Толстой, Бєлий, Тургенєв». - «Можна питання?» - «Прошу». - «Ти пишеш, бо тобі є шо сказати?» - «Та ні». - «Добре, я переметнуся на другу тему: скільки валюти отримує в Америці бухгалтер?» - «Я не знаю, напевне… Думаю, доволі багато, якщо тільки він або вона добре виконують свою роботу». - «Вона!» - «Або він». - «А негри бувають бухгалтерами?» - «Ви говорите про афро-американських бухгалтерів. А те слово, Алексе, більше не вживайте». - «А бухгалтери-гомосексуалісти?» -«Гомосексуальність може виявлятися в усіх сферах. Хіба немає гомосексуалістів-сміття-рів?» - «Скільки валюти буде отримувати бухгалтер-гомосексуаліст та ше й неф?» - «Будь ласка, не вживайте цього слова». - «Якого слова?» - «Того, шо було вкінці речення». - «Ш-шо?» - «Ну оте слово на „н". Ну, таке, що з „н" починається, і…». - «Це шо слово негр?» - «Шшш!» - «Та люблю я негрів!» - «Вам справді не варто так висловлюватися». - «Та я просто волочуся від них. Вони класні мужики». - «Це стосувалося самого слова. Говорити так - негарно». - «Негри?» - «Будь ласка». - «А шо такого з неграми?» - «Шшш». - «Скільки в Америці коштує горнятко кави?» - «О, це залежить. Може коштувати один долар». - «Один долар! Та це ж майже задарма! Та в Україні одне горнятко кави коштує п'ять баксів!» - «Ну, я не мав на увазі, скажімо, капучино. Вони можуть вартувати і п'ять, і шість доларів». - «Капучіно?! - викрикнув я, хапаючи руками голову, - та за них ціни просто скажені!» - «А лат-те у вас в Україні продають?» - «Шо таке лат-те?» - «В Америці цей напій зараз на піку популярності. Його продають на кожному кроці». - «А мока у вас там є?» - «Та звісно ж, проте її п'ють лише діти. Вона не вважається стильним напоєм». - «Ага, тут так само. А ше в нас є мокачіно». - «О так, і в Америці це є. Вони вартують десь із сім доларів». - «І як воно, поширене?» - «Мокачіно?» - «Ну так». - «Вочевидь, це п'ють ті люди, котрі хочуть кави, але так само люблять гарячий шоколад». - «Це я розумію. А як в Америці з дівчатами?» - «А що з ними?» - «Вони часто вступають у серйозні неформальні відносини, га?» - «Про це частіше чуєш, ніж із таким стикаєшся». - «А ти сам вдаєшся до плотських утіх?» - «А ви?» - «Я тебе спитав першим. То як, вдаєшся?» - «А ви?» - «Я перший спитав. Вдаєшся?» - «Не зовсім». - «Шо значить не зовсім?» - «Ну, я не святенник, але я і не Джон Холмс». - «Я чув про цього Джона Холмса, - я виставив руки на ширину плечей, - прекрасний член». - «От, саме такий, - сказав герой і засміявся». Ага, от так-то мені вдалося його розсмішити. «В Україні у всіх такі члени». Він знов засміявся і спитав: «Навіть у жінок?» - «Це шо, прикол?» - спитав я. «Так», - сказав він. І тоді я теж зареготав. «А в тебе коли-небудь була дівчина?» - спитав я героя. «А в тебе?» - «Ну, це ж я спитав». - «Щось подібно до того», - сказав він. «Шо значить подібно?» - «Нічого серйозного. Ненасправжки. Ми зустрічалися, здається раз чи двічі. Я не хотів, щоб це було серйозно». - «Таке саме і в мене, - сказав я, - так само нічого серйозного. Я просто не хочу все життя сидіти під каблуком одної жінки». - «Точно! - сказав герой, - я лише час від часу з ними забавлявся». - «Ну, так». - «Трохи орального сексу». - «Ну, так». - «Але коли у тебе вже постійна подружка, тоді, ну, ти знаєш…». - «Так, я знаю дуже добре».