Читаем З часів неволі. Сосновка-7 полностью

Згарячу Юрків пальця й не чув, а коли сховали труп і замели сліди, накотився гострий біль. Мусив іти до санчастини. На щастя, санітаром був свій чесний повстанець. Сказав, що випадково дверима прищемив пальця і той хруснув. Санітар пильно поглянув на нього, все зрозумів і каже:

— Так, так, я чув, що це у третьому бараці сталося.

Зробив знеболюючий укол, прорізав трохи пальця уздовж, поправив друзки кісток, зашив, замазав чимось, забинтував і питає:

— Можете обійтися без пов’язки через шию?

— Можу, — повів Юрків.

— Поносите добу забинтований палець у кишені?

— Поношу.

— Підете завтра на роботу, зробите вид, що це сталося на роботі. Я завтра вийду в робочу зону для обходу, через когось гучно покличете мене. Я зроблю вам перев’язку і оформлю виробничу травму. Постарайтеся, щоб вас ніхто не бачив з цією пов’язкою сьогодні і завтра до нашої зустрічі в робочій зоні.

— Добре, — відповів. — Дякую.

Вийшов із санчастини, поблукав між бараками, доки не забамкали до сну. Зачекав, заки підмітайло вимкне світло, зайшов до барака і ліг на своє місце. Палець не дав йому заснути до ранку. Лише перед самою побудкою зімкнув очі на півгодини.

Уранці ще ніхто не знав, що одного з центрових бандитів уже немає. Його друзі почали шукати й не могли знайти пропалого цілий день. За цей час санітар зробив Володимирові перев’язку, оформив виробничу травму і так “легалізували” його вавку.

На вечірню перевірку, як звичайно, до кожної секції барака прийшло по офіцерові та сержантові з гарнізону, вчинили ретельну перевірку особового складу в’язнів. Не дорахувавшись одного з в’язнів, ударилися в пошуки. Із-за зони прийшли солдати з собакою і стали уважно обходити всі стежки й закутки. Махорка таки зробила свою справу — не знайшли.

Враження це справило величезне. Босяки притихли й принишкли. Свої зрозуміли, що переходять в наступ і підняли голови. Адміністрація ж розгубилася і довго не знала, що робити. За їхнім прикладом повстанці (свої й прибалтійські) вчинили розправи з бандитами по багатьох інших зонах Норильська. Самосуд перейшов до Інти, Тайшета, Джезказгана та в управління інших міст. Удар по бандитах був ударом і по адміністрації таборів. Співвідношення сил змінилося на користь політичних і тепер не політичних били, а політичні били кримінальний контингент. Адміністрація не могла більше руками бандитів тероризувати й убивати політичних. І тоді влада видала указ, який карає смертю за смерть. А сама стала тиснути голодом, надмірною працею та посиленням режиму. Життя було нестерпне. За якийсь час Юрківа перевели до Воркути на сьомому шахту. В зоні, що працювала на цій шахті, було 5000 в’язнів.


4. Повстання

Коли здох Сталін, як розповідав Володимир Юрків, а в таборах режим не пом’якшав, в’язні вирішили готувати повстання. Так сталося, що Юрків опинився в центрі його підготовки. Зібралося п’ять добрих хлопців: Володимир Караташ, Микола Головай, Володимир Леськів, Никанор Кухта і він сам — за організатора. Юрків поставив Караташа після себе, хоча, на його переконання, той ніскільки не слабший за нього. Зрештою, вся п’ятірка — залізні козаки. Всі повстанці воювали свого часу сміливо, на слідстві не зламалися, в ув’язненні не впали духом. Вже з самого початку підготовки всі чудово розуміли, що йдуть на гру, з якої мало шансів вийти живими.

Склали план і домовилися, що мають виготовити зброї на 25–30 осіб, поступово збільшувати групу до трьох десятків чоловік, потім зняти вартових з веж, захопити вахту, роззброїти гарнізон, забрати його зброю і озброїти добровольців із зони, відтак напасти на інші зони Норильська і їхньою зброєю знову озброїти добровольців з інших зон, захопити владу в Норильську і з Норильська поширювати повстання на інші управління концтаборів. План знало п’ять осіб, і ніхто інший знати не повинен був. Розподілили обов’язки.

Один набрав собі самостійно помічників і збирав сірку з сірників та мав шукати амонал. Другий знайшов добру людину з токарів і той виточував цівки для пістолів. Третій спеціялізувався на виготовленні гранат. Четвертий мав забезпечити групу різною холодною зброєю. Сам Юрків мав координувати діяльність усіх, забезпечити стежу, відслідкувати і встановити графіки чергувань ментів на вахті та вартових на вежах, спостерігати за поведінкою кадебістів.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Третий звонок
Третий звонок

В этой книге Михаил Козаков рассказывает о крутом повороте судьбы – своем переезде в Тель-Авив, о работе и жизни там, о возвращении в Россию…Израиль подарил незабываемый творческий опыт – играть на сцене и ставить спектакли на иврите. Там же актер преподавал в театральной студии Нисона Натива, создал «Русскую антрепризу Михаила Козакова» и, конечно, вел дневники.«Работа – это лекарство от всех бед. Я отдыхать не очень умею, не знаю, как это делается, но я сам выбрал себе такой путь». Когда он вернулся на родину, сбылись мечты сыграть шекспировских Шейлока и Лира, снять новые телефильмы, поставить театральные и музыкально-поэтические спектакли.Книга «Третий звонок» не подведение итогов: «После третьего звонка для меня начинается момент истины: я выхожу на сцену…»В 2011 году Михаила Козакова не стало. Но его размышления и воспоминания всегда будут жить на страницах автобиографической книги.

Карина Саркисьянц , Михаил Михайлович Козаков

Биографии и Мемуары / Театр / Психология / Образование и наука / Документальное