Читаем З часів неволі. Сосновка-7 полностью

— Спочатку обґрунтую свою відповідь, а потім викладу сумніви, — відповідав я. — Москалі розбили армію УНР і окупували Україну. Окупація — це зґвалтування нації, це акт несправедливости. Розуміючи, що українці хочуть незалежности, москалі ніколи не організовували демократичні вибори і не поставили свою владу на суд народу, тобто вони відчували себе окупантами і ворогами українського народу. Це — перше. Друге: перед світом комуністи виставляли свою владу як владу робітників і селян, владу трудящого народу, владу справедливішу за всі види влад, що досі існували в світі. Факти з життя совітських народів мали підтверджувати правильність їхньої Марксової і Ленінової теорії, поширення якої у світі вони організували у небачено широченних масштабах. Ви ж розумієте етапи реалізації московської стратегії підкорення світу: навіювання марксизму-ленінізму (соціялізму) громадянам інших держав, потім створення на базі цієї ідеології соціялістичних і комуністичних партій, потім з допомогою Москви і для Москви захоплення ними влади. Усе це краще, тобто ефективніше можна робити, якщо в Союзі питання національне вирішено справедливо. Тому маскування дійсности було стратегічно важливим завданням. Москалі самі не могли говорити світові, що Україна задоволена владою і процвітає в Союзі РСР. Треба, щоб це говорили українці.

Група неокласиків, як ми знаємо, сформувалася 1922 року. Паралельно існувало чимало інших літературних і мистецьких об’єднань. Москалі всіх їх поставили перед вибором: соціялізм (комунізм) або смерть. Не так прямолінійно й категорично, але по суті справи саме так. І сотні талановитих людей розстріляли, а ще більше примусили служити собі. Із неокласиків усіх репресували, окрім Рильського. Усі вони — видатні таланти, тим-то про них більше говоримо, їх знищували як носіїв української самостійницької ідеї, а звинувачували в захисті буржуазних експлуататорських класів. Залишили Рильського, Тичину, Сосюру. Вони, особливо Тичина й Рильський, були рупорами, що трубили на весь світ від імени українського народу і виправдовували московський геноцид української нації — це їхня зовнішньопропагандивна функція. А всередині України вони робили ще більше зло: представляли чужу окупаційну владу за свою. Вихваляючи владу, виправдовували її репресивну політику. Виправдовуючи репресії на національній основі, вони вбивали в нашому народі ідею незалежного існування, ідею державної незалежности і тим посилювали окупаційний режим і послаблювали національний інстинкт самозбереження.

Виправдовуючи репресії на класовій основі, вони сприяли знищенню найенергійнішої частини селянства, чим сприяли погіршенню біологічної расової природи нашої нації. Як письменники — це категорія українців, що у простого народу користується авторитетом, вони своєю зрадницькою поведінкою штовхали мільйони українців до зневіри в можливість своєї державности, штовхали до примирення з чужою владою. Більше того, вони стирали грань між москалями й українцями у мовному, культурному і загалом духовному плані, сприяли русифікації й переходу мільйонів українців у стан московитів. Коли б не було рильських, самі москалі не могли б завдати Україні такої величезної шкоди.

— Це логічно, — каже Гасюк, — тому ми такої думки.

— Тепер, — продовжив я, — послухайте міркування в іншій площині. (Не в тій методі, коли сказав “так”, потім сказав “але” і після цього обґрунтовує цілком протилежну думку.) Ні, Рильський скоїв величезне зло проти української нації, виправдання немає, і того було б краще для народу, коли б він згинув разом з іншими на Соловках.

Я хочу зараз говорити в тому плані, що незалежно від нашої волі Рильський залишився живий, не спився, а був активний упродовж чотирьох десятиріч. Деспотія нищить таланти, (що між іншим, львів’янин Михайло Рудницький у праці “Письменники зблизька” вельми добре показав). Рильський же як поет майже не деградував на відміну від повної деградації Павла Тичини. У всякому разі він зробив величезну послугу українській літературі своїми чудовими перекладами з польської. Цей його внесок не можна недобачати і не можна недооцінювати.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Третий звонок
Третий звонок

В этой книге Михаил Козаков рассказывает о крутом повороте судьбы – своем переезде в Тель-Авив, о работе и жизни там, о возвращении в Россию…Израиль подарил незабываемый творческий опыт – играть на сцене и ставить спектакли на иврите. Там же актер преподавал в театральной студии Нисона Натива, создал «Русскую антрепризу Михаила Козакова» и, конечно, вел дневники.«Работа – это лекарство от всех бед. Я отдыхать не очень умею, не знаю, как это делается, но я сам выбрал себе такой путь». Когда он вернулся на родину, сбылись мечты сыграть шекспировских Шейлока и Лира, снять новые телефильмы, поставить театральные и музыкально-поэтические спектакли.Книга «Третий звонок» не подведение итогов: «После третьего звонка для меня начинается момент истины: я выхожу на сцену…»В 2011 году Михаила Козакова не стало. Но его размышления и воспоминания всегда будут жить на страницах автобиографической книги.

Карина Саркисьянц , Михаил Михайлович Козаков

Биографии и Мемуары / Театр / Психология / Образование и наука / Документальное