З часів неволі. Сосновка-7

Якщо симпатії до влади в умовах відсутности демократичних виборів практично нічого їй не дають, то страх приносить величезну практичну користь, бо утримує абсолютну більшість людей у покорі. З цього й випливає логічне — дикунська жорстокість виправдана. Що ж може послабити її дію? Послабити саму московську владу? Далебі, узалежнення влади від народу, тобто демократія.

Правила внутрішнього розпорядку

Повернувшись після снідання до барака, я звернув увагу на “Правила утримання в’язнів”, приклеєних до одного із квадратних стовпів. Правила описували, як в’язні повинні дотримуватися денного розкладу в житловій і робочій зонах, як ставитися до державного майна, начальників тощо.

Я вже дочитував ці правила, аж нагодився капітан Головін і став поруч. Я повернувся до нього.

— Лук’яненко, чого ви не здоровкаєтеся?

— Ви до мене підійшли, а не я до вас. За українським звичаєм здоровкається першим той, хто підходить. Хіба в Мордовії не так?

— Я не знаю, як у Мордовії, бо я не мордвин, я руский. Але вас правила режиму зобов’язують здоровкатися першими. Не поздоровкавшись до мене, ви порушили правила режиму. Позаяк ви новачок, то я не буду вас карати, але попереджую, щоб ви не легковажили своїми обов’язками.

— Громадянине начальнику загону, ви вимагаєте дотримуватися правил, які не є законним юридичним документом.

— Як так?

— Погляньте, ці правила невідомо хто затвердив і немає прокурорського погодження. Будь-який документ, щоб стати нормативним актом, повинен мати відповідні реквізити. До них належить обов’язкові зазначення, хто ухвалив постанову, хто з прокурорів санкціонував її, номер постанови і дати ухвалення і санкціонування постанови. Тут цього нічого немає і тому цей текст не є нормативним документом, а отже, нікого ні до чого він не зобов’язує.

— Лук’яненко, ви багато знаєте!

— Не багато. Це мінімум з такої галузі права як адміністративне.

— Краще придивляйтеся, як інші себе ведуть, та й самі так поводьтеся — менше клопоту матимете.

— У таборі повинна бути законність, а ви мені вказуєте на правила, які самі є не законні.

У секції в різних місцях сиділо душ тридцять в’язнів. Вони уважно слухали цей діалог. На останніх моїх словах засміялися і хтось каже:

— В ГУЛАЗі закон — тайга, а прокурор — ведмідь.

Я повернувся у бік того, хто це сказав:

— Що це означає?

— А те означає, що начальник зони що хоче, те й робить із в’язнями, а прокурор заодно з ним.

— Але ж ви всі кажете, що тепер не той лад, що був п’ять років тому. Чи ви не вірите в серйозність змін у бік законності?

— Ведмідь є ведмідь, — кинув хтось із гурту. — Від того що звір сховав пазурі, він не перестав бути звіром. Доки йому ніщо не загрожує, він може їх не показувати, та тільки з’явиться загроза, знову покаже.

— Що ви думаєте зараз робити? — поцікавився Головін.

— Писати скаргу на незаконність вироку, — відповів я.

— Вам же розстріл замінили на 15 років і ви ще не задоволені! Що ви ще хочете? — здивувався капітан.

— Хоче, щоб повернули смертну кару. Хихикнув хтось із дальнього кутка.

— Те, що я робив, загалом не має ознак злочину, — відказую.

— То ви вважаєте себе зовсім не винуватим? — витріщився на мене Головін.

— З точки зору закону я зовсім не винуватий, ну а з огляду на практику перебільшеного (тобто незаконного) засудження, максимум, що можна побачити в моїх діях, це антирадянську агітацію і пропаганду, а не зраду батьківщині. Між іншим я це на суді й сказав, а секретарка перекрутила і записала, нібито я визнав свою вину за статтею 56 про зраду батьківщини.

— Що ж, можете писати. Закон вам це дозволяє.

— Пишіть, кидайте у скриньку, кум витягне зі скриньки, — залунало з гурту, — кине в піч, а вам пришле відповідь від імени того, кому напишете.

— Ну, та ви що! Усі скарги ми відправляємо за призначенням, — обурено протягнув Головін.

— Відправляєте туди, куди заадресовані чи куди ви вважаєте за потрібне?

— Відповідно до закону. Якщо скаржник не знає, який орган має розглядати тему його скарги, то закон дає адміністрації право спрямувати скаргу не туди, куди скаржник заадресував, а до того органу, в компетенцію якого входить розгляд теми скарги, — пояснив той.

— Я не збираюся миритися з незаконним вироком.

— Багато хто із нас на початку ув’язнення не вірив, що доведеться сидіти весь строк, — озвалися з кутка.

— Можете писати, — сказав Головін. — А у п’ятницю сходіть у робочу зону, познайомтеся з виробництвом, пригляньтесь і знайдіть собі працю.

Повернувся і пішов до свого кабінету.

Декалог українського націоналіста

— Друже Ігоре, минулого разу в розмові про оскарження мого вироку ви сказали, що відвертість скарги оголює мене перед владою і не залишає можливости прикинутися лояльним до влади і тому, мовляв, мені нічого йти в підпілля. Що ви мали на увазі? Про яке підпілля ви говорите?