Читаем З часів неволі. Сосновка-7 полностью

— Ну, то що, ти хочеш тут виплакатися переді мною? Півроку тому я тебе попереджував і все докладно пояснював. Ти не послухав, а тепер прийшов до мене.

— Здійми з мене блокаду!

— Блокаду тобі не я влаштував. Блокада утворилася навколо тебе сама, бо ж всі в’язні пройшли чекістський вишкіл і вміють розбиратися в людях. Вони й розпізнали в тобі відступника. А тепер розкажи мені про те, з ким ти сидів у Львівській слідчій в’язниці та про Гурного.

— Дай мені слово, що до нашої наступної зустрічі ти нікому не розкажеш.

— Даю.

— Сидів я з Гурним. Спочатку у нас були добрі взаємини і я слідчому розповідав так, щоб зменшити вину Гурного. Потім ми посварилися і я почав додавати від себе. Менти слідкували і за мною, а не тільки за Гурним. Думаю, що вони знали, що я додаю від себе, проте приймали це із задоволенням. Був я з Гурним кілька місяців і від того часу, коли ми посварилися, наговорив на нього багато. Через те, що я на Гурного добавив, його й присудили до страти. Без моїх доносів вони б не натягнули на нього стільки матеріалів, щоб присудити до страти.

— Ти розумієш, що ти скоїв?

— Розумію. І радий, що Гурному страту замінили на 15 років і він залишився живий.

— Дякую за розповідь. Гадаю, що тобі на душі стане трохи легше. Те, що ти розповів, має величезне значення у справі викриття незаконних методів слідства, що їх застосовують чекісти. Або інакше: викриває брутальні методи, які імперія застосовує у боротьбі проти борців за самостійність України. Я хотів би це використати.

— Як?

— Потім розповім.

— Але ти дав слово, що мовчатимеш про цю розповідь.

— Я дотримаю слова. Ти все ще думаєш, що тебе звільнять і ти не сидітимеш 10 років?

— Так, думаю.

— Гаразд. Почекаємо. Потім відновимо цю розмову. Тим часом подумай над тим, як покаятися публічно перед борцями за волю України.

Луцьків на це не відповів. Ми попрощалися. У мене зринув план пропагандивної акції, яку слід докладніше обдумати.


* * *


Вже давно минуло півтори роки Луцьківого ув’язнення, наближався кінець другого року, а щось не було видно наміру адміністрації звільнити його. Луцьків став помітно хвилюватися. Ходив до Коломийцева і просив звільнити його. Той відповів, що звільнить, щойно прийдуть про це документи Документи не приходили. Менти грубо глузували з нього, мовляв, бачили ми таких артистів, які придурюванням хотіли вистрибнути з зони раніше строку — не вийде, сидітимеш! Кінчився другий рік. Минуло кілька місяців третього року ув’язнення, а його все не випускали. Він гадав, що львівські чекісти були добрі і казали йому правду, а концтабірне начальство приховує документи і само не хоче його випускати. Написав скаргу прокуророві України. Прокурор відповів, що підстав для перегляду справи і зниження строку ув’язнення немає. “Як немає? — обурився. — Майор Сергадєєв і всі вищі офіцери Львівського КДБ від імени радянської влади йому обіцяли, а тепер “нема?!” І він зрозумів, що чекісти його весь час дурили, що в’язні йому казали правду. Отже, не він, а вони праві і, виходить, не вони, а він потрапив у блуд! Це відкриття ошелешило його, мов удар молота. І в голові щось зрушилося. Узяв свою торбу, пішов на перепускну варту і нумо криком вимагати, щоб його випустили. У зоні зрозуміли, що Луцьків втрачає здоровий глузд. Кепкування і знущання припинилися. Жалю не було до стукача, але й ненависть ущухла, як ущухає перед видом душевно хворої людини.

За місяць-два такої дивацької поведінки його поклали до Центральної лікарні в селі Барашеве у 12-й корпус — для божевільних.

Тим часом у мене відновився гастрит шлунка, і за пару місяців направили в терапевтичний корпус для перевірки на рак.

Дванадцятий корпус був огороджений високим парканом, проте хвіртка майже завжди була відчинена, і зайти на подвір’я корпусу не становило жодних труднощів і з дозволу чергового санітара (в’язня) або й без його дозволу можна було зустрічатися з тими, хто не був постійно під замком в одиночній камері.

Я знайшов Луцьківа і знову завів розмову про Львівську слідчу в’язницю. Луцьків згадав, як одного разу підслухав цікаву розмову двох наглядачів. Один наглядач кудись відійшов. Другий повів Луцьківа до туалету, замкнув його, а сам гайнув до камери Луцьківа, всипав до його горнятка з водою порцію хімії і мерщій повернувся до туалетних дверей. Тим часом другий наглядач повернувся звідкілясь, зайшов до камери Луцьківа і теж всипав йому хімії. Коли цей відводив Луцьківа з туалету до камери, помітив, як перший виходив з камери. Замкнувши Луцьківа, й питає першого:

— Ти що, засипав у його кружку?

— Засипав. А що?

— Так тебе ж не було, і я сам взяв засипав.

— От чорт — подвійну порцію дали!

— Хоч би не сталося щось…

— Та нічого з ним не станеться! Спати буде міцніше!

— А звідки знати? Лікар регулює. І хто знає, коли він що дає?

— А ти завів звичку пити чай після туалету перед сном? — запитую я Луцьківа.

— Так.

— А вдома ти пив воду перед сном?

— Ні, не пив.

— І я вдома не пив. А в слідчій тюрмі стукач Білик, що сидів зі мною, якось непомітно прищепив мені цю звичку. Розмову наглядачів про подвійну порцію хімії ти чув добре?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Третий звонок
Третий звонок

В этой книге Михаил Козаков рассказывает о крутом повороте судьбы – своем переезде в Тель-Авив, о работе и жизни там, о возвращении в Россию…Израиль подарил незабываемый творческий опыт – играть на сцене и ставить спектакли на иврите. Там же актер преподавал в театральной студии Нисона Натива, создал «Русскую антрепризу Михаила Козакова» и, конечно, вел дневники.«Работа – это лекарство от всех бед. Я отдыхать не очень умею, не знаю, как это делается, но я сам выбрал себе такой путь». Когда он вернулся на родину, сбылись мечты сыграть шекспировских Шейлока и Лира, снять новые телефильмы, поставить театральные и музыкально-поэтические спектакли.Книга «Третий звонок» не подведение итогов: «После третьего звонка для меня начинается момент истины: я выхожу на сцену…»В 2011 году Михаила Козакова не стало. Но его размышления и воспоминания всегда будут жить на страницах автобиографической книги.

Карина Саркисьянц , Михаил Михайлович Козаков

Биографии и Мемуары / Театр / Психология / Образование и наука / Документальное