Читаем Заборонені чари полностью

А втім, якраз у цьому не було нічого дивного. Якщо для мешканців Галосагу княгиня Ілона була передовсім святою заступницею, що ціною свого життя зупинила вторгнення жорстоких друїдів, то в Південному Неметі, як і в решті земель Західного Краю, на драматичні події дев’ятирічної давнини дивилися трохи інакше, надаючи найбільше значення самому фактові знищення ворожого флоту. Тут Ілону вважали войовничою святою і сприймали її смерть не як трагедію, а просто як перехід від земного життя до небесного. Тому місцеві мешканці вважали цілком природним, що Свята Ілона посприяла своєму синові, позаяк правда була на його боці. Так само думало чимало простих воїнів — і не лише з армії переможців, а і з табору переможених. Стен на власні вуха чув, як деякі бранці на всі лади проклинали своє начальство, включно з самозваним імператором та його прибічниками-князями, за те, що вони мали дурість виступити проти сина святої.

Повертаючись на чолі переможного війська в Інсгвар, Стен мав похмурий і спустошений вигляд. Його соратники пояснювали це втомою від величезного нервового напруження, що його зазнає кожен головнокомандувач, який несе всю повноту відповідальності за наслідки своїх рішень. Але причина була не лише в цьому. Ще Стена пригнічувала думка, що сьогодні словани вбивали свої співвітчизників — а все через те, що їхні князі не можуть мирно поділити між собою владу. Перед битвою і в бою він намагався не думати про це, йому не можна було сумніватися в своїй правоті, бо невпевненість командира згубна для його підлеглих. Зате зараз Стена поймали болісні сумніви. Він переконував себе, що пролита сьогодні мала кров дозволить уникнути великої крові в майбутньому, проте це слугувало йому слабкою втіхою. На відміну від тієї великої крові, яка існувала лише в похмурих прогнозах, мала кров, що пролилася сьогодні, була справдешня, вона пролилася за його наказом…

Зі здобутою перемогою Стенові клопоти на сьогодні не закінчилися. Передовсім він віддав необхідні розпорядження щодо поранених — і своїх, і ворожих; наказав сформувати похоронні команди і домовитися з інсгварськими урядниками про місце та порядок поховання загиблих; а також призначив відповідальних за утримання бранців — це доручення він дав найдовіренішим зі своїх помічників, бо не хотів допустити ніякого знущання над переможеними. Ну й, зрозуміло, слід було забезпечити дармовою випивкою вояків, що проливали за нього свою кров.

Потім довелося залагодити ще низку дрібних, але невідкладних справ, і так могло б тривати аж до самої ночі, якби о шостій вечора Предраг, що тепер почувався справжнім господарем Інсгвара, не скликав усіх воєначальників на урочистий бенкет, улаштований ним на честь перемоги. Отож, на превелике Стенове полегшення, решту справ було відкладено на завтра.

Бенкет видався на славу, хоча урочистим його можна було назвати лише протягом першої години. Присутні пиячили так завзято, що вже о сьомій усі були добряче напідпитку, а о восьмій — п’яні, як дим. Стен і сам хотів гарненько напитися, але мусив стримувати себе, бо його мозок, виснажений за час битви інтенсивним обміном думками з іншими Конорами, міг відреагувати на надмірну кількість алкоголю найнепередбачуванішим чином. Тому він пив дуже помірно, розбавляючи, за ібрійським звичаєм, вино водою, а о пів на дев’яту, розваживши, що вже віддав належне Предраговій гостинності, послався на втому й пішов з бенкету.

Стен і справді почувався дуже втомленим, але його досі не полишало напруження. Дорóгою від князівської резиденції він передумав удаватися до сонних чарів, а визнав за краще відвідати сестру. Сьогодні Стен уже бачився з Марікою, коли по обіді ненадовго заїхав до Лодислава Савича, щоб прийняти привітання від членів Ради, які з цієї нагоди в повному складі зібралися в Залі Дванадцяти. А оскільки ці збори не були офіційними, то Флавіан, з дозволу Стоїчкова, привів з собою Маріку й Алісу. Щоправда, тоді Стенові вдалося перекинутись із сестрою лише кількома словами, а от тепер він вирішив виправити це і провести в її товаристві решту вечора — наразі в Ібрії була лише сьома.

Портал у Флорешті для Стена відкрила Мірчія. Коли він пройшов, вона зустріла його ледь помітною, але напрочуд милою усмішкою:

— Добрий вечір, Стеніславе. Вітаю з перемогою.

— Дякую, — відповів він.

— Хотіла привітати тебе ще вдень, — вела далі Мірчія, — та Флавіан не взяв мене. Можна подумати, що в домі пана Савича не вистачило б для мене місця… А ти, мабуть, прийшов до Маріки?

— Так, — кивнув Стен. — Вона зараз у себе?

— На жаль, ні. Ще о п’ятій вони з Кейтом пішли до пані Зарени. Десь півгодини тому я кликала їх на вечерю, а Маріка відповіла, що вони вже попоїли й обіцяла повернутися щонайпізніше о восьмій. Вчора вдень вони також гостювали в Любляні. А позавчора ваша тітка провела в нас весь ранок.

— Ясно, — сказав Стен.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Неудержимый. Книга XXII
Неудержимый. Книга XXII

🔥 Первая книга "Неудержимый" по ссылке -https://author.today/reader/265754Несколько часов назад я был одним из лучших убийц на планете. Мой рейтинг среди коллег был на недосягаемом для простых смертных уровне, а силы практически безграничны. Мировая элита стояла в очереди за моими услугами и замирала в страхе, когда я брал чужой заказ. Они правильно делали, ведь в этом заказе мог оказаться любой из них.Чёрт! Поверить не могу, что я так нелепо сдох! Что же случилось? В моей памяти не нашлось ничего, что могло бы объяснить мою смерть. Благо, судьба подарила мне второй шанс в теле юного барона. Я должен снова получить свою силу и вернуться назад! Вот только есть одна небольшая проблемка… Как это сделать? Если я самый слабый ученик в интернате для одарённых детей?!

Андрей Боярский

Приключения / Самиздат, сетевая литература / Попаданцы / Фэнтези
Сердце дракона. Том 11
Сердце дракона. Том 11

Он пережил войну за трон родного государства. Он сражался с монстрами и врагами, от одного имени которых дрожали души целых поколений. Он прошел сквозь Море Песка, отыскал мифический город и стал свидетелем разрушения осколков древней цивилизации. Теперь же путь привел его в Даанатан, столицу Империи, в обитель сильнейших воинов. Здесь он ищет знания. Он ищет силу. Он ищет Страну Бессмертных.Ведь все это ради цели. Цели, достойной того, чтобы тысячи лет о ней пели барды, и веками слагали истории за вечерним костром. И чтобы достигнуть этой цели, он пойдет хоть против целого мира.Даже если против него выступит армия – его меч не дрогнет. Даже если император отправит легионы – его шаг не замедлится. Даже если демоны и боги, герои и враги, объединятся против него, то не согнут его железной воли.Его зовут Хаджар и он идет следом за зовом его драконьего сердца.

Кирилл Сергеевич Клеванский

Фантастика / Самиздат, сетевая литература / Боевая фантастика / Героическая фантастика / Фэнтези